Військовий контекст впливає на бізнес і людей, які продовжують жити та працювати в Україні. Бізнес-школа Українського католицького університету разом з професорами Університету Орхуса (Данія) провели наукове дослідження у 2022 та 2024 роках, щоб дізнатися, як бізнес реагує на війну в Україні та чого їх навчив цей важкий період. Софія Опацька, проректорка зі стратегічного розвитку та декан-засновниця Бізнес-школи УКУ, – про головні висновки з цього дослідження
Від початку повномасштабного вторгнення Росії, український бізнес оперативно відреагував на загрозу та обʼєднався для допомоги силам оборони. Це був прорив, злагодженість дій, реальне служіння людям і державі, аби вистояти. Однак за понад два роки війни ресурси компаній вичерпуються, люди втомлюються, чимало випробувань пройдено, а ще більше – попереду.
Щоб зʼясувати, як військовий контекст впливає на бізнес та людей, які продовжують жити й працювати в Україні, Бізнес-школа Українського католицького університету (УКУ) разом з професорами Університету Орхуса (Данія) провели наукове дослідження.
Влітку 2022-го відбувся перший раунд інтервʼю з топменеджерами та власниками компаній з різних сфер і регіонів. Ми хотіли дізнатись, як вони реагують на війну в Україні та які рішення приймають у веденні бізнесу.
У 2024 році провели повторні інтервʼю з тими самими лідерами. На основі аналізу даних, виокремили кілька больових точок і зробили перші висновки про управління бізнесом у кризових умовах воєнного часу. Як виживати та куди рухатися. Далі – кілька важливих висновків із дослідження.
Чотири точки болю бізнесу
Втома та виснаження людей – один з найбільших викликів, які стоять перед бізнесом. Працівники дуже часто «наелектризовані», не можуть стримати емоцій. Багато сімей розділені через війну, це створює додаткову напругу.
Зростає прірва між тими, хто має рідних на війні, і тими, хто не має; хто допомагає силам оборони, і тими, кому байдуже. Все більше людей втрачають когось з близьких.
Емоційні гірки часто заважають робочому процесу. Врегулювання конфліктних ситуацій всередині колективу (часом навіть побутових) – тепер на порядку денному багатьох керівників. Топменеджери зараз серед іншого працюють і як бюро кризових рішень.
Люди – другий великий виклик. У перші місяці війни підприємці не мали чіткого усвідомлення, як працювати та що буде далі. Сьогодні багато власників та керівників усвідомлюють – навіть, якщо нічого невідомо, потрібно рухатись вперед.
В Україні прийняли новий закон про мобілізацію, рекрутинг чоловіків відбувається стрімко. Здебільшого підприємці розуміють, що цей процес необхідний для захисту країни. Однак через мобілізацію компанії втрачають значну частину працівників. А замінити одночасно 10% персоналу – вкрай складно. І через відсутність людей на ринку праці, і через швидкість, з якою потрібно закрити вакансії.
Якщо ж пощастить все-таки знайти людей, то їх потрібно швидко інтегрувати. Ще складнішим є питання бронювання бізнесом працівників від мобілізації. З погляду економіки є потреба бронювання критично важливих фахівців, але з погляду етики та справедливості, виникають дилеми.
Є свідчення керівників, які переживають величезні моральні виклики, як прийняти рішення щодо того, кого бронювати, а кого – ні.
Ресурси – третій виклик. А саме ситуація з енергоресурсами та відсутність доступу до швидкого фінансування для бізнесу.
Якщо для стартапів і малого підприємництва існують грантові програми, то для сталого бізнесу, який вже роками присутній на ринку, – залучити нові інвестиції важко.
Процес фінансування українського бізнесу ускладнений ще й тим, що немає доступного страхування від ризиків війни. Деякі іноземні країни готові страхувати свої компанії, які співпрацюють з Україною: міжнародні, державні та приватні агенції пропонують різні механізми страхування від воєнних ризиків для бізнесу. Однак наша держава ще у процесі вироблення дієвого механізму в цьому напрямі.
Росія далі системно і щодня знищує нашу критичну інфраструктуру та енергетику.
Прогнозують, що восени енергетична криза не просто ускладнить діяльність, а може поставити під загрозу виживання бізнесу, а це вплине на виробництво та підвищення собівартості продукції.
Нездатність держави реагувати на потреби бізнесу у час війни й відсутність реальної допомоги у складних економічних обставинах – ще один біль українських підприємців.
На початку повномасштабного вторгнення утворився великий кредит довіри між двома сторонами, але зараз бачимо розчарування. За два роки війни держава не стала для бізнесу партнером, ділилися під час інтерв’ю підприємці. Вони зазначають, що часто урядовці не розуміють важливості бізнесу для виживання країни, не напрацювали дієвого алгоритму співпраці в часи війни.
У підсумку – втрачають всі: і бізнес, і працівники компаній, і країна.
Воєнні зміни
Ми також порівняли відповіді управлінців у перше літо повномасштабного вторгнення та зараз. Що вони відчувають? Що змінилося у підходах до управління компаніями? Яка їхня мотивація продовжувати працювати?
Основна ментальна зміна – усвідомленість. Якщо на початку вторгнення було єдине очікування, щоб війна швидше закінчилась, то сьогодні є розуміння і прийняття – вона триватиме довго. Тому треба вчитись жити та працювати в цих умовах.
На першому році повномасштабної війни частина компаній хотіла перечекати часи турбулентності. Зараз у всіх, хто брав участь у дослідженні, є чітке розуміння реальності та контексту, в яких вони існують.
Більшість пристосувались до роботи в умовах війни і намагаються працювати за планом, який звісно може змінюватись щодня. Відтак можна говорити про те, що українські компанії демонструють високий рівень адаптивності.
Комунікація всередині компаній стала швидкою, менш формалізованою, чесною та прямою, орієнтованою на людські стосунки й діалог.
Менеджери та власники компаній витрачають набагато більше енергії на комунікацію, частіше телефонують своїм працівникам, цікавляться їхнім особистим життям.
Можна було б припустити, що в часи війни компанії ставатимуть більш регульованими та вертикальними, натомість лідери більше делегують обовʼязки і більше покладаються на середню ланку управління в комунікації між підрозділами.
Однак їм доводиться часто втручатись у конфлікти й розвʼязувати нагальні проблеми (наприклад, через вимкнення електрики зупинилась робота, або впродовж тижня мобілізували трьох ключових працівників з одного підрозділу; водії фур виїхали за кордон і кинули їх там та не повертаються в Україну).
Таким чином, навіть якщо вдається тримати у фокусі стратегічні чи візійні напрямки, керівникам доводиться перемикатися на щоденні, внутрішні питання.
Людиноцентричність. Складні життєві обставини та особисті трагедії посилили емпатичну складову у стосунках. Керівники і власники бізнесу стали ближчими до колективу, а своїм пріоритетом у роботі називають орієнтованість на людей.
Працівники також стали більше цікавитися один одним, співпереживати, але це здебільшого залежить від внутрішньої культури спілкування.
Разом з тим, у чинних обставинах компаніям доводиться так швидко наймати людей, що їх не встигають інтегрувати. Тому задача лідерів – зберегти корпоративну культуру своєї організації за умови плинності кадрів.
Важливо не забувати про внутрішню справедливість, зокрема що стосується розподілу роботи, прийняття рішень всередині компаній, відповідальності за бронювання людей тощо.
Ключова мотивація для багатьох власників бізнесу – сильне і загострене почуття відповідальності перед Збройними силами України. Також управлінці відчувають відповідальність перед колективом компанії, державою; обовʼязок сплачувати податки та створювати новий продукт; виходити на нові ринки; комунікувати з іноземними партнерами й вести «мʼяку» дипломатичну роботу на користь України.
Це ті сфери, де бізнес докладає чимало зусиль у час війни. Разом з тим роль лідерів у кризовий період – надихати та мотивувати своїх працівників, бути для них прикладом і створювати сенси.
Творити проєкти-символи
За час повномасштабної війни у лідерів компаній загострилось почуття відповідальності та відданості державі, своєму бізнесу, людям. Вони мотивовані й багато працюють не лише над збереженням своїх організацій, а й над власним розвитком. Українцям нині важко, так само важко бізнесу, – треба боротись, бо на кону існування країни.
Український бізнес розвинув надзвичайну адаптивність і гнучкість в умовах війни.
Сьогодні ми ментально готові до будь-якого розвитку подій, на відміну від людей, які живуть у стабільних середовищах, та компаній, що працюють на консервативних ринках. Підприємці констатують – катастрофи поки немає, але бізнес тримається завдяки надзусиллям.
На завершення хочу процитувати одного підприємця, якого ми інтерв’ювали. Як на мене, ця цитата яскраво демонструє емоції та мотивацію лідерів українського бізнесу у час війни: «Війна загострює сенс та смак життя. Хочеш знати, що кожен день ти робиш правильні речі, приносиш користь, не відкладаєш на потім. Це є така справжність життя. Зараз ти не маєш права на халяву, маєш віддаватись по максимуму. Я хочу робити проєкти-символи».
