Повага, рівність та допомога: як правильно комунікувати з людьми, які…

Наталія Таранова

редакторка відділу "Робота і освіта"

Люди з інвалідністю користуються такими ж послугами, як і люди без неї. Люди з інвалідністю вимагають поваги та розуміння, як і будь-яка людина. В Україні поступово створюється інклюзивне середовище, де кожна людина має рівні можливості та права. В цьому напрямі ще багато роботи, але цей шлях українське суспільство має подолати, щоб створити безбар’єрне середовище, в якому кожній людині буде комфортно.

Delo.ua розповідає, як потрібно взаємодіяти з людьми, які мають видиму і невидиму інвалідність, у спецпроєкті “Моя безбарʼєрність”, створеному за підтримки Ощадбанку та спільноти “Бізнес без бар’єрів” – компаній, об’єднаних навколо ініціативи першої леді Олени Зеленської “Без бар’єрів”.

Співрозмовниця delo.ua, методологиня проєкту “Провідники змін” від “Фонду Маша” Катерина Тімакіна зауважила, що незалежно від пережитого досвіду людина з інвалідністю так само заслуговує на повагу, рівність і на те, щоб до неї ставились як до будь-якої дорослої людини. Тому перше й основне правило допомоги й надання послуг таким людям – не лякатись, не панікувати й не принижувати їх через інвалідність.

Потрібно розуміти, що людина з інвалідністю (видимою чи ні) – це така сама людина, як і будь-яка інша, такий самий член суспільства. Який, можливо, має навіть більше стійкості та спроможності справлятись з викликами життя, ніж “звичайні здорові”.

Катерина Тімакіна методологиня проєкту “Провідники змін” від “Фонду Маша”

У ГО “Безбар’єрність” разом з іншими громадськими організаціями, правозахисниками, психологами, батьками, які виховують дітей з інвалідністю, українськими та міжнародними експертами розроблено “Довідник безбар’єрності”, де містяться базові правила етичній взаємодії з різними людьми.

Суспільство повинно знати, як взаємодіяти з людьми, які мають видиму чи невидиму інвалідність, чи доречно підвищувати голос, коли спілкуєшся з людиною з порушенням слуху, та багато інших тонкощів. В Україні вже майже 3 млн людей, які мають різну ступінь інвалідності, й головне правило у взаємодії з ними, – мати повагу.

Підписуйтесь на Telegram-канал delo.ua

“Головне у взаємодії з людиною з інвалідністю – фокусуватись на ній самій, а не на її інвалідності. Якщо ви не знаєте як звернутись чи не впевнені у своїх діях – просто спитайте саму людину. Уточнювати не соромно, це навпаки є виявом уваги й тактовності”, – зазначили представники ГО “Безбар’єрність”.

Як правильно поводитися з людьми з інвалідністю

Окрім використання коректних слів, важливо знати, як діяти в різних ситуаціях. Наприклад, що робити, якщо здається, що людина на кріслі колісному потребує допомоги у громадському місці, або чи доцільно давати поради батькам дитини з інвалідністю.

Основні положення:

Крісло колісне є частиною особистого простору людини, яка має інвалідність. Його не можна торкатись чи пересувати без дозволу. Це правило стосується і милиць та інших допоміжних засобів.
Головне у взаємодії з людиною з інвалідністю – фокусуватись на самій людині, а не на її інвалідності. Крісло колісне чи інші допоміжні засоби не мають бути перепоною в спілкуванні.
Якщо ви бачите поруч із людиною собаку-терапевта або собаку-поводиря, які часто мають жовту стрічку на нашийнику, пам’ятайте, що ці собаки виконують службові обов’язки. Їх не можна торкатись, гладити чи кликати.
Важливо розуміти, що люди на кріслі колісному не їздять, а ходять. Тому, коли ви пропонуєте прогулятись, коректно сказати: “Давай підемо погуляємо” або “Підеш зі мною гуляти?”.
На заходах, коли роблять спільні фотографії, люди часто розгублюються і не знають, чи варто присідати, ставати позаду або навколішки біля людини на кріслі колісному. Можна поставити поряд стілець і присісти на нього, можна позувати стоячи. Краще запитати у людини, як їй буде зручніше.
Якщо ви спілкуєтесь з людиною, яка користується послугами помічника-компаньйона або перекладача жестової мови, звертайтесь безпосередньо до цієї людини, а не до супроводжуючого чи помічника.

За словами психотерапевта Ощадбанку Романа Крикуна, якщо інвалідність людини не є видимою, наприклад, проблема з рукою, яку візуально непомітно, спілкування має бути звичайним, без акцентування на цій проблемі.

Якщо людина не говорить про свою інвалідність, не варто робити на цьому наголос або намагатись допомогти без її прохання. Це може бути сприйнято як натяк на слабкість і може викликати роздратування. Людина має право самостійно вирішувати свої проблеми, якщо вона цього бажає.

Роман Крикун психотерапевт Ощадбанку

Між іншим, Роман Крикун є штатним психотерапевтом Ощаду. Ідея взяти на постійну роботу людину з таким фахом виникла у керівництва банку під час повномасштабної війни, адже тоді значно загострилась потреба співробітників фінансової установи в отриманні фахової допомоги стосовно їхнього ментального здоров’я. Роман проводить дистанційні та очні консультації, навіть відвідує обласні підрозділи Ощадбанку.

Як запропонувати допомогу людині з інвалідністю

Люди комунікують один з одним, але роблять це по-різному: хтось усно, хтось іншими способами. Найпростіший спосіб спілкування з людиною з інвалідністю – просто спитати, наприклад:

З якого боку вам краще йти, щоб ви могли чути один одного?
Чи буде зручно людині, якщо ви стоятимете поруч? Чи краще знайти стілець і сісти навпроти, якщо це людина на кріслі колісному?
Якщо це людина з порушеннями зору, чи хоче вона, щоб ви супроводжували її під руку під час прогулянки?

У ГО “Безбар’єрність” зауважили: якщо ви бачите, як людина на кріслі колісному намагається подолати пандус або поріг закладу, і ви хочете допомогти, то перш ніж діяти, запитайте, чи потрібна допомога. Людина обов’язково скаже, що і як треба робити. Слід пам’ятати, що не можна втручатись у простір іншої людини без її дозволу, особливо не знаючи особливостей засобу пересування.

Це саме стосується і ситуації з людиною, яка користується милицями. Може здатись, що, відчиняючи двері, вона відчуває труднощі. Але ці двері можуть бути для неї додатковою опорою. Якщо ви раптово відчините їх із найкращими намірами, людина може втратити рівновагу і впасти.

“Перш за все слід пам’ятати, що індивідуальний підхід до кожної людини є ключовим. Навіть якщо людина має інвалідність, вона все одно прагне бути сприйнятою як звичайна. Люди з інвалідністю не хочуть, щоб їх вважали особливими. Вони хочуть нормального, спокійного життя. Важливо не акцентувати увагу на їхній інвалідності і не ставити зайвих запитань”, – розповів психотерапевт Ощадбанку Роман Крикун.

Методологиня проєкту “Провідники змін” від “Фонду Маша” Катерина Тімакіна наголосила, що не можна інвалідизувати клієнта (робити щось замість нього без його згоди). Якщо людина має інвалідність, це не означає, що вона неспроможна зробити щось самостійно.

Якщо людина з інвалідністю не просить про допомогу, то не слід вирішувати за неї, що ця допомога потрібна. Тобто якщо людина в кріслі колісному сама відчиняє собі двері, то не треба бігти, зупиняти її і кричати: “Давайте я вам допоможу”.

Катерина Тімакіна методологиня проєкту “Провідники змін” від “Фонду Маша”

Ще одне правило – дайте час на висловлювання. Якщо в людини ускладнена вимова, це не значить, що треба закінчувати за неї речення чи “підганяти”. Майте терпіння та повагу.

Психотерапевт Ощадбанку Роман Крикун додав: якщо людина з інвалідністю не може пояснити свої потреби, важливо не виявляти агресію, а спокійно реагувати на ситуацію.

“Прислухайтесь до того, що говорить людина, і намагайтесь зрозуміти її потреби. Якщо виникає ситуація, коли консультант чи співробітник випадково ображає людину, важливо, щоб він попросив вибачення”, – говорить Роман.

Як спілкуватись з людиною з порушеннями або втратою слуху чи мовлення

Правильне спілкування є важливим при наданні допомоги будь-якій людині. Особливо це актуально для людей з інвалідністю, з порушеннями зору або слуху.

У ГО “Безбар’єрність” надали поради щодо спілкування з людиною з порушенням або втратою слуху чи мовлення.

Важливо не ховати обличчя, не відвертатись, щоб слова не втрачали емоційного забарвлення та інтонації. До того ж співрозмовник може вміти читати по губах. У такому випадку будьте готові до прохання артикулювати чіткіше. Увага: не говорити гучніше, а саме чіткіше вимовляти слова.
Якщо ваш співрозмовник має труднощі з вимовою, не поспішайте, дочекайтесь, поки він завершить думку. Не намагайтесь говорити замість нього або виправляти.
Якщо ви не зрозуміли щось у розмові, не робіть вигляд, що все ясно. Не бійтесь перепитати або уточнити відповідь.

Люди з інвалідністю прагнуть бути сприйнятими як рівні. Їм потрібна повага і увага, як і всім іншим клієнтам або співробітникам. Уникайте надмірного акцентування на їхній інвалідності, намагайтесь створити для них комфортне середовище.

Роман Крикун психотерапевт Ощадбанку

Як взаємодіяти з людьми з порушенням зору

Людину з порушеннями зору не варто хапати за руку, намагаючись провести вулицею, оскільки це порушення її особистого простору. Допомогу можна запропонувати і діяти тільки після згоди. Такий самий принцип комунікації з людиною, яка користується кріслом колісним.

У взаємодії з людиною з порушенням зору слід уточнити, з якого боку вам краще стати, а далі зігнути руку: незряча людина візьме її вище ліктя. Не намагайтесь тягнути людину на собі, йдіть спокійно та попереджайте про перешкоди. Наприклад, перед сходами слід уточнити, куди вони ведуть – вниз чи вгору. Якщо хтось приєднався під час прогулянки, повідомте про це.

П’ять рекомендацій від ГО “Безбар’єрність”, які допоможуть побудувати коректну взаємодію

У безбар’єрному спілкуванні головним є дотримання принципу “насамперед людина”. Тобто у фразах і висловах треба спочатку згадувати людину, а вже потім її риси, якщо це взагалі потрібно.

Ставте себе на місце людини. Коли ви не впевнені в тому, образить слово чи ні, чи не зачепить вислів почуттів – спробуйте поставити себе на місце людини, до якої ви звертаєтесь. Чи вам сподобалося б? Чи хотіли б ви, щоб із вами так говорили?
Не вживайте маскувальних слів. Евфемізми, або маскувальні слова, вживаються, коли люди не знають коректної термінології або намагаються виявити поблажливе ставлення. Це може спричиняти непорозуміння, образити чи ввести в оману. “Люди дощу”, “сонячні діти” – це евфемізми. А от “люди з розладом аутистичного спектра”, “діти з синдромом Дауна” – це коректна термінологія.
Не кажіть більше, ніж є насправді. Варто контролювати вживання гіпербол і залишатись максимально близькими до реальності. Між фразами “людина, яка користується кріслом колісним” і “людина, прикута до візка” є неабияка різниця. Насправді людина ні до чого не прикута, на ній немає кайданів, а крісло колісне – це лише засіб пересування.
Уникайте зайвого емоційного забарвлення. Вислови на кшталт “людина, що страждає на психічний розлад” є некоректними. Існують певні види психічних розладів, з якими люди живуть усе життя, але це не означає, що воно перетворюється на суцільні муки. Пацієнт може проходити терапію, зрештою він просто живе з таким діагнозом – так само, як і інші люди. Тому замість “страждає” слід говорити “має”, “живе”: “людина, яка має інвалідність”, “людина, яка живе з розладом аутистичного спектра”.
Заглядайте у ”Довідник безбар’єрності” та говоріть правильно. Крісло колісне, а не візок чи інвалідна коляска. І, відповідно, людина, яка користується кріслом колісним, а не колясочник або візочник.

Жестова мова (так само, як, наприклад, українська мова), а не сурдопереклад чи мова жестів. Мову жестів насправді всі люди використовують щодня: коли щось пояснюють, задіюють у розмові міміку, сміються, жестикулюють.

Людина з порушенням слуху чи зору, а не глухий чи сліпий. Людина з обмеженими можливостями чи особливими потребами – теж некоректні вирази.

Не слід вживати слова “вади”, “недоліки”, “дефекти” – вони образливі. Натомість поняття “порушення функції” просто констатує, яку функцію людина може чи не може виконувати.

У підсумку Роман Крикун наголосив, що найголовніше правило – ставитись до людей з інвалідністю з повагою та розумінням, пропонувати допомогу тільки на їхнє прохання і не акцентувати увагу на інвалідності.

Поради щодо поводження з людьми з інвалідністю містяться в навчальному курсі “Інклюзивно привітні”, який є обов’язковим для працівників Ощаду.

Безбар’єрність – один з ключових елементів корпоративного ДНК нашого банку, і ми прагнемо, щоб Ощадбанк поступово перетворювався на взірцеву для інших бізнесів установу в сенсі застосування кращих практик у сфері інклюзивності. Наші навчальні програми на тему безбар’єрності працюють на досягнення цієї мети.