Тепер уже точно відомо, що несподіваний військовий наступ у Курській області Росії, який почався 6 серпня, – операція Сил оборони України. Успіху, якого досягли українці, ніхто не очікував, але і він дістався непросто. The Economist відвідав військовий госпіталь і поговорив з українськими військовими, які брали участь у наступі на російську територію. Forbes обрав головне з матеріалу.
Українські військові долали по 10 км на день, перетинаючи поля і залізничні колії. Три дні їм вдавалося бути непоміченими, а третьої ночі на голови посипалися російські бомби, забравши життя одразу 12 військових. Про це The Economist дізнався від Івана зі 103-ї бригади, якого під час Курської операції було поранено шрапнеллю, через що він опинився у сумському госпіталі.
Джерело журналу в українській оборонці розповіло, що деякі українські воєнізовані групи на 10 серпня просунулися на 40 км вглиб Курської області, наближаючись до міста Курськ. Це неабияк налякало місцевих росіян, а близько 76 000 з них кинулися навтьоки з області. Володимир Артюх, голова Сумської військової адміністрації, називає цю українську операцію «холодним душем» для росіян, який дозволить їм відчути те, що «відчувають українці з 2014 року».
Розмови з пацієнтами сумського госпіталю вказують на те, що безпрецедентний успіх українців не дістався їм легко. В палатах відчувається запах їхньої жертви: земля, кров і застарілий піт, описує The Economist. Одні солдати, схожі на мумії, замотані з ніг до голови у бинти, а інші «обладнані» фіксувальними пристроями й з них стирчать трубки та дроти. До другої групи належить 28-річний десантник Ангол із 33-ї бригади, якого поранило точно невідомо чим, коли він брав участь у просуванні на 30 км вглиб Росії. Військовий розповів, що до цього моменту росіяни тікали від них, кидаючи обладнання та зброю.
Інші солдати згадували гул у російському небі. Попри те, що Україна виділила для операції багато протиповітряних і протиелектронних засобів боротьби, деяким ворожим безпілотникам і літакам вдавалося пробитися. Піхотинець Микола, який був у першій групі, що зайшла на російську територію, пригадує появу літаків, щойно він із побратимами зайшов у перше село. У другому населеному пункті з’явилися гелікоптери, а під час збиття одного з них Микола і вибув з гри – невдало приземлився, ховаючись від уламків збитого російського гелікоптера.
Від джерела в українському генштабі, яке бере участь в операції, видання довідалося, що головними під час підготовки цієї вилазки були елемент несподіванки та вибір найбільш вразливого місця на російському кордоні. Залучили найбільш готових до бою солдатів, десантників, яким російські «призовники просто здавалися».
Деякі аспекти підготовки до операції вказують на те, що певний поспіх теж мав місце. Троє солдатів, із якими говорив журнал, повідомили, що в похід на Курськ їх забрали з передової лінії фронту на сході за день до його початку.
Кінцева мета України у цій операції невідома, але очевидною видається спроба відтягнути російські війська від Харкова і Донбасу. Тут результати поки неоднозначні: Росія відвела війська з харківського фронту, але дуже мало – з Донбасу. «Їхні командири не ідіоти, – зазначає джерело з генштабу. – Вони відводять війська, але не так швидко, як нам би хотілося. Вони знають, що ми не можемо розтягнути нашу логістику на 80-100 км».
Втім цій операції вже точно вдалося досягти одного – підняти моральний дух України та її війська. А саме він, вважає The Economist, дає змогу українцям вистояти у війні, в якій шанси на перемогу у неї менші, ніж у суперника. Втомлені, брудні та виснажені солдати запевняють, що не шкодують про участь у цій ризикованій операції та приєднаються до неї знову без вагань. «Вперше за тривалий час у нас є просування, – каже Ангол. – Я почувався тигром».
