Професійний CEO, колишній президент Kyivstar, а тепер – голова наглядової ради Національного авіаційного університету (НАУ) Петро Чернишов – гість нового випуску «Business Breakfast з Володимиром Федоріним» від Forbes. Як потрібно реформувати освіту в Україні?
Як мотивувати команду не збавляти темп у надскладних умовах? Дізнайтесь 25 квітня на форумі «Надлюди» від Forbes. Купуйте квиток за посиланням!
Пряму мову Петра Чернишова скорочено і відредаговано для зрозумілості.
Пріоритети наглядової ради при НАУ
Створити наглядову раду НАУ було не так просто. Зараз її членами, окрім мене, є ще шість людей. Троє з них – випускники НАУ. Наприклад, відомий український підприємець Володимир Цой. До ради також входить член комітету Верховної Ради з питань освіти, науки та інновацій Роман Грищук. Він – наш місток із політикою та міністерствами.
Цілі ради ми формуємо, спираючись на досвід наглядових рад, що діють при світових корпораціях. Наша перша ціль – підібрати ректора для НАУ. Друга – розробити і затвердити стратегію університету. Третя – затвердити річний бюджет та інвестиційні програми. І четверта – систематично проводити оцінку керівництва.
Наглядові ради при університетах не є тимчасовою історією. У законі України про вищу освіту передбачена їхня постійна робота. Проте донині вони були радше механізмом кишеньковим, повністю підпорядкованим ректорам, і зовсім не задавали порядок денний.
Ініціатором реформи їхньої діяльності був Михайло Федоров, віцепремʼєр із цифрової трансформації. Він запропонував провести експеримент у пʼяти університетах, де наглядовим радам будуть надані додаткові права спеціальною постановою Кабміну. Зараз вона знаходиться на етапі розробки та, сподіваюсь, у квітні буде затверджена.
10 квітня, виконуючою обов’язки ректора НАУ стала Ксенія Семенова, 34, замінивши на цій посаді Володимира Шульгу. Це вперше в історії університету, коли повноваження ректора виконуватиме жінка. Ксенія – випускниця та викладачка НАУ, активна громадська діячка, яка виступає, зокрема, проти незаконної забудови в Києві.
Донині наглядові ради були радше механізмом кишеньковим, повністю підпорядкованим ректорам, і зовсім не задавали порядок денний.
Пріоритетним для ради залишається проведення конкурсу на посаду постійного ректора. Ми збираємось це зробити наступного місяця. Сам конкурс триватиме більше трьох місяців, адже не так просто знайти досвідченого кандидата для управління такою великою установою, як НАУ, де зараз навчається 15 000 студентів і працює понад 4000 осіб.
Прогалини української системи вищої освіти
Такі великі університети, як НАУ, створювались СРСР, аби обслуговувати ледве не всі його запити. Коли Союз розвалився, НАУ став занадто великим для України. Наглядовій раді слід вирішити, яких спеціалістів готуватиме НАУ.
Близько 40% дійсних студентів навчаються на двох факультетах – комп’ютерні науки та безпека. Це далеко не дотичні до авіації спеціальності. Лише приблизно 15% студентів навчаються на авіаційних інженерів. Також НАУ має економічний, юридичний факультети, і навіть факультет міжнародних відносин.
Поспілкувавшись із представниками академічних кіл, я вималював для себе загальну картину системи вищої освіти в Україні, і вона більш схожа на карго-культ. Такі назви, як завідувач кафедри, наукова стаття, дисертація, збігаються в тезаурусах українських та, наприклад, американських закладів вищої освіти. Проте поняття, які вони позначають, значно відрізняються. У нас дисертація – це лише красиве слово.
В усіх університетах України процвітає культура плагіату. Я б назвав це українським феноменом, коли одна українська дисертація – це просто-напросто компіляція трьох інших, зокрема російських. Ми провели повний аудит дисертацій в НАУ і знаємо, наскільки масштабна ця проблема.
Стратегії наглядової ради НАУ поки немає, вона ще на етапі розробки. Ми прагнемо, аби НАУ став потужним технічним університетом із defense-tech лабораторіями, що не поступатиметься закладам вищої освіти в таких країнах Центральної Європи, як Польща чи Чехія. Одна з ідей, як це зробити, – запустити курс із проєктування дронів. Ми вже працюємо з кількома компаніями, які цим займаються.
Якщо нам вдасться досягнути цієї мети за пʼять чи шість років, це буде надзвичайна перемога. Не хочеться розкидатись необґрунтованими обіцянками. Спочатку слід розробити стратегію і затвердити її за підтримки двох міністерств – Міносвіти та Мінцифри.
Чому освіта важлива для економіки
Усі економісти, з якими ми спілкувались в рамках наших інтерв’ю, зокрема Дарон Аджемоглу та Тайлер Коуен, визначають освіту та міграцію невід’ємними складовими економічних реформ. Для них міграція і освіта, а ще медицина, в абсолютному пріоритеті.
Із нашим останнім співрозмовником Брайаном Капланом, професором університету Джорджа Мейсона, я нещодавно зустрівся у Вашингтоні. Ми сиділи і їли кебаб у ресторані. Цей ресторан відкрив афганець приблизно 30 років тому. Усі його діти закінчили американські коледжі й тепер працюють у великих американських інженерних корпораціях. Якби залишились в Афганістані, то працювали б зараз десь в агросекторі.
Цей бізнес – ідеальний приклад позитивного впливу міграції на економіку країни. Відносна відкритість Америки до мігрантів – один із факторів, який впливає на таке швидке зростання її економіки.
Петро Чернишов та Брайан Каплан на фоні афганського ресторану в Вашингтоні, США Фото Фото з особистого архіву
Колишній премʼєр-міністр Великої Британії якось сказав: «Ми знаємо, що робити, але не знаємо, як оговтатися після того, як все це зробимо». В Україні така ж ситуація. Міністерство освіти знає, як реформувати освіту, але це дуже серйозний політичний процес, який включатиме, зокрема, боротьбу з ректорською мафією та налагодження фінансування.
В Україні на «папірці» існує приблизно 180 університетів, з них активних – 120, і це дуже багато. Проте зменшити кількість закладів вищої освіти завдяки їхньому обʼєднанню – ще той виклик. Адже кожним університетом керує ректор, який прагне задовольнити власні інтереси.
Я хочу, щоб освіта в Україні на 70-80% стала ринковою. Зараз у країні діють два-три достойні приватні університети, серед них – Київська школа економіки. Проте вона дуже маленька. Якщо в НАУ навчається приблизно 15 000 студентів, то в КШЕ – приблизно 750. Тому КШЕ і не може здійснювати серйозний вплив на реформи та життя в Україні загалом.
Як зробити викладацьку діяльність привабливою
Для того, аби в молодих спеціалістів з’явилась мотивація викладати в університетах, їм слід показати перспективу цієї роботи. Ми ведемо перемовини з університетами з розвинених країн, таких як Велика Британія, США, Ізраїль, Нідерланди, аби налагодити з ними співпрацю.
Можливість отримати подвійний диплом, зʼїздити у закордонні відрядження, реалізувати спільні проєкти з іноземними науковцями – чудовий спосіб вмотивувати українську молодь зайнятись викладацькою діяльністю.
Питання достойних зарплат – це наш інший проєкт. У Київській школі економіки та Українському католицькому університеті оплата праці викладачів здійснюється завдяки системі ендавменту (фонд, який створюється і поповнюється спонсорами задля підтримання роботи некомерційних установ, включаючи заклади освіти, – Forbes).
У НАУ ми започатковуємо асоціацію випускників. В Україні такі спільноти чомусь взагалі непопулярні. У цілому світі ж це, навпаки, дуже важливе джерело фінансування університетів. Наприклад, в США асоціації випускників забезпечують близько 40% університетських бюджетів. І ми хочемо, щоб в НАУ було так само.
Ми вже знайшли зацікавлених випускників, які зараз формують кістяк майбутньої асоціації, навіть знайшли її президента. Днями вони зареєструють її статут і згодом розпочнуть промоційну кампанію – запрошуватимуть до своїх лав колишніх випускників НАУ, яких налічується близько 150 000.
Участь у етері брали заступник головного редактора Forbes Сергій Шевчук та редакторка відділу «Інновації» Forbes Таїса Мельник.
