Деталі «Плану перемоги», який Володимир Зеленський повіз у США, залишаються інтригою. Микола Бєлєсков, старший аналітик Центру ініціатив ПЖ, розповідає, чому цей план мав формуватися як документ стратегічного рівня. Та чому головне в ньому – знайти правильний баланс між політичними завданнями, наявними ресурсами загалом і військовим потенціалом зокрема.
📲 Forbes Ukraine у WhatsApp. Підписуйтесь й читайте головне про бізнес та економіку
27 серпня 2024 року Володимир Зеленський анонсував, що в межах свого візиту до США у вересні 2024 року має презентувати документ, який амбітно схарактеризував як «План перемоги». З планом ознайомлять чинного президента США Джозефа Байдена, а також кандидатів у президенти від двох партій – Камалу Гарріс і Дональда Трампа.
Пізніше в межах інтерв’ю американському журналісту Фаріду Закарії президент України уточнив, що «План перемоги» включатиме такі моменти: безпеку, геополітичне місце України, економічні рішення щодо підтримки, сильну і доступну військову підтримку.
Проте документ і надалі залишається інтригою. Та це не заважає спробувати зрозуміти, які деталі він може і має містити, щоб відповідати амбітній назві «План перемоги».
Ключове завдання стратегії у війні
«План перемоги» має бути документом стратегічного рівня. А ключове завдання будь-якої стратегії під час війни – знайти правильний баланс між політичними завданнями, наявними ресурсами загалом і військовим потенціалом зокрема. А також здатністю застосовувати відповідні ресурси на полі бою. Якщо ці фактори збалансовані, то шанси на успіх значні, і навпаки.
Політична компонента
На сьогодні між Україною та США немає суперечностей щодо першочергових політичних завдань. Ідеться про стратегічну оборону для максимального збереження суверенних територій України та гарантування того, що темпи російських втрат в ОВТ та живій силі будуть більшими, ніж темпи відновлення. Проте до цього Україна і США по-різному артикулювали, що вони бачать як кінцеву перемогу України.
Офіційна позиція України в тому, що перемога України – це не лише збереження суверенітету, а й повне відновлення територіальної цілісності в межах кордонів 1991 року. Тоді як представники уряду Байдена майже за 31 місяць великої війни уникали формулювань про перемогу України через поновлення територіальної цілісності. Вони обмежувалися тезами про гарантування суверенітету і безпеки України, демократичного врядування, економічного і соціального розвитку в майбутньому.
Так, США невиразно надають такого ж значення територіальній цілісності, як робить це українська сторона. Втім, прямо про це ніде американська сторона не говорить.
Для США імпліцитно вистачає самого збереження і функціонування України як самодостатньої незалежної держави (хай і не обов’язково в межах початку 2022-го чи 2014-го). Це має стати ключовою антитезою озвученим планам РФ щодо знищення України.
Як наслідок США та Україна саме до цього моменту мали принципові відмінності у баченні кінцевих політичних цілей війни. Те, як до цього питання підходить майбутній «План перемоги» України, буде дуже складним і визначальним моментом водночас. Адже ресурсне забезпечення плану відповідного політичного масштабу залежить від наших партнерів. Різниця в баченні кінцевих політичних цілей означає різницю в залученні необхідних ресурсів.
Ресурсне забезпечення загалом
Українська позиція з лютого 2022 року виходила з ідеї, що країни Європи та Північної Америки будуть проводити воєнно-промислову мобілізацію на рівні із глобальними протистояннями XX століття. Фактично мова повинна йти про те, щоб країни формату «Рамштайн» перетворили свої латентну економічну і технологічну переваги на тотальну перевагу України на полі бою.
Зі свого боку партнери постійно натякають нам, що українська стратегія має виходити з припущення про обмеженість ресурсів Заходу, на які ми можемо розраховувати. Іншими словами, мова не йде про умовний безліміт ресурсів на основі уявлень про конфлікти XX століття.
Як наслідок і в цьому питанні є принципові відмінності, які «План перемоги» має врахувати.
Військова компонента
Військова частина оптимальної стратегії має взяти до уваги тривалу революцію у військовій справі, яка остаточно руйнує уявлення про оптимальну тактику й оперативне мистецтво на основі канонів Другої світової війни через подальше здешевлення і поширення засобів розвідки й ураження, автоматизацію процесів ухвалення рішень. Наслідком цього стала дедалі більша безконтактність/дистанційність у веденні бойових дій.
Проведення класичної наступальної операції є викликом в умовах, що показали як російські, так і українські дії 2022–2024 років. Проте навіть стабілізація лінії фронту і забезпечення сприятливого балансу вибивання вимагають не лише швидких технологічних адаптацій і їхнього масштабування, а й покращення ситуації з комплектуванням, навчанням і застосуванням сил оборони України.
Ця компонента є радше інтересом вузького кола військових спеціалістів. Але вона теж перебуває в нерозривному зв’язку з іншими двома елементами, одночасно впливаючи на них і відчуваючи вплив на собі.
Зупинити негативну динаміку на фронті та надіслати правильний сигнал РФ
Анонсований «План перемоги» України з’являється у час, коли ключовий поточний виклик перед нашою стратегією очевидний.
На сьогодні критично необхідно зупинити негативну стратегічну динаміку, яка набирає обертів. Ідеться про локальні успіхи РФ на сході України, які наш противник використовує для підриву моралі всередині України та серед наших партнерів. І в такий спосіб прагне створити основи для нових просувань.
Поточна динаміка небезпечна не лише втратою територій, а й посиленням переговорної позиції РФ щодо іншого ключового питання. А саме суверенних мілітарних спроможностей України в майбутньому і рівня взаємодії з партнерами щодо цього питання.
Більш довгостроково наш виклик залишається незмінним. Партнери мають продемонструвати такий рівень взаємодії та підтримки України на майбутнє, щоб переконати РФ у безперспективності порушення можливих домовленостей, гарантуючи їхній сталий характер. Це вимагає вбудовування нашої країни в мережу формальної та неформальної взаємодій із країнами формату «Рамштайн» у сфері безпеки. Тобто наповнення максимальною суттю двосторонніх угод у сфері безпеки за належного ресурсного забезпечення.
Це завдання залишається викликом, зважаючи на мінливість сучасних демократій у процесі фундаментальних політичних, соціальних і економічних змін. Проте саме на основі здатності дати відповідь на поточний і довгостроковий виклик і будуть оцінювати той документ, який має презентувати у США незабаром Володимир Зеленський.
