Ігор Сушон Редактор видання "Межа". Ігор з 2012 року займається оглядами ґаджетів та пише про новітні технології. 6 серпня, 14:02 0
Якщо ви пам’ятаєте звук з’єднання dial-up та витрачали години на завантаження кількох десятків мегабайт даних, то, певно, із сучасними можливостями мереж іноді можете впіймати себе на думці: “Як же нині класно все працює”. І це дійсно так, адже можливості інтернет-провайдерів стрімко збільшуються. Не так давно “стеля” домашніх підключень сягала 1 Гбіт/с. Проте зараз можна знайти пропозиції навіть до 10 Гбіт. Так ще й тарифи в Україні, порівняно з Європою або США — неймовірно доступні.
Звісно, очі загоряються від такої швидкості. Але фактично навіть 2 Гбіт не те щоб всім були потрібні вдома. Ба більше, навіть до такого бусту швидкості потрібно буде підготуватися, адже для цього не лише знадобиться додаткове обладнання, але й мають бути відповідні клієнти, які здатні отримати з мережі якнайбільше. Раціональність подібного також треба врахувати відповідно потребам.
Тож у цьому матеріалі спробуємо розібратися, на які нюанси доведеться зважати перед тим, як апгрейдити домашнє підключення.
Зміст
- Внутрішня інфраструктура
- Можливості мережі
- Відповідні клієнти
- Відповідні задачі
- Особливості тарифних планів
- Замість висновку
Внутрішня інфраструктура
Припустімо, у вашому будинку нарешті з’явився новий провайдер і яскравий постер у ліфті повідомляє, що старі 100 Мбіт/с нарешті можна суттєво збільшити. Завдяки оптоволоконному з’єднанню можна не лише отримати значно швидше підключення, так ще й тривалий час працювати при відключенні світла. Й тут з’являються перші організаційні завдання, які у більшості випадків потребуватимуть додаткових зусиль.
У квартиру чи будинок доведеться провести оптоволокно. Чудово, якщо колись на стадії ремонту подібні сценарії були передбачені й це можна зробити охайним чином. Проте далеко не в усіх випадках це можливо. А якщо подібний сценарій враховувався давно й підключення все ж організовано зовні (наприклад, через “щиток” у під’їзді), проведений у квартиру кабель мусить бути відповідного стандарту, й залежно від проводки, бажано екранованим, щоб забезпечити хоча б гігабітне з’єднання (навіть не кажучи про більше).
Разом з оптоволоконним кабелем між ним та роутером додається термінал ONT/ONU. Ця невеличка “коробочка” з кількома індикаторами й портами SFP та Ethernet допоможе конвертувати сигнал. Деякі користувацькі роутери вже мають порти SFP(+), але це частіше виняток, до того ж точно не з дешевих. Термінал стане окремим нюансом, адже йому також потрібне живлення. Тож поряд мусить бути вільна розетка та організоване резервне живлення на випадок відключень електрики.
І дійсно добре, якщо подібні ситуації були передбачені до поклеєних шпалер. В усіх інших випадках доведеться вигадувати, яким чином це зробити, щоб зайвий раз не довелося робити ремонт чи заводити кабель через вікно або балкон (хоча є випадки, де й така опція доступна).
Власникам великих квартир або приватних будинків також треба враховувати покриття площі. Знову ж, якщо план передбачав дротове з’єднання з відповідною проводкою — проблем меншає. Або якщо є можливість щось зробити з мінімальними зусиллями (як трапляються напівпорожні стіни в Штатах, у які можна закинути будь-який кабель і не чіпати цеглу). Але без неї буде доволі дорого та складно організувати мережу, яка буде здатна підтримувати високу швидкість підключення.
Можливості мережі
Припустімо, приміщення все ж дозволяє без проблем завести оптоволокно та все розмістити як треба. Наступним ботлнеком може стати роутер, Mesh-мережа чи інші мережеві пристрої.
Почнемо з того, що у світі звичайних користувачів, на роутери не так часто витрачаються великі кошти. Таким чином можна скоріше здивуватися, якщо у стандартній 2-3 кімнатній квартирі буде щось “пристойніше” за базові моделі стандарту Wi-Fi 5 або 6 (у кращому разі). Ще й повертаючись до попереднього пункту, цей самий роутер скоріше за все розташовано не обов’язково в оптимальному місці.
Таким чином, навіть з урахуванням дротового з’єднання, навряд можна розраховувати на більше за гігабітний конект як на вхід, так і на вихід. У роутерах вищої цінової категорії, які ще й іноді подаються ігровими, вже частіше можна зустріти WAN з підтримкою 2,5 Гбіт/с (або більше). Але такий самий LAN може бути лише один, й залежно від, знову ж, підтримки стандартів та кількості діапазонів, сильно швидше за гігабіт бездротова мережа не забезпечить.
Звісно, в ідеальному світі десктоп або лептоп на робочому місці має зручно підлаштований Ethernet. Заразом усі телевізори, Apple TV та подібні ґаджети, консолі, мережеві накопичувачі, медіа, сервер тощо також є можливість під’єднати дротами. Але у “реальному світі” тим самим телевізорам не завжди підведені розетки у стіні, не кажучи вже про Ethernet.
А якщо казати про Wi-Fi, то лише з появою діапазону 6 ГГц звичайні користувацькі моделі роутерів почали видавати помітно більше гігабіту. Але, по-перше, не йдеться про базовий ціновий сегмент. По-друге, відстань від клієнта до роутера також відіграє чималу роль. І тут ми підійшли до ще одного критичного моменту.
Відповідні клієнти
Припустімо, у квартирі чи приватному будинку є десктопи, ноутбуки, різні “розумні” ґаджети тощо. Напевно, можна битися об заклад, що більшим за гігабітне дротове з’єднання забезпечені далеко не всі вони. Так, різні ігрові моделі комп’ютерів та лептопів все частіше мають швидкі порти. Але це якщо взагалі навіть обладнані LAN-портом (кажучи про ноутбуки). У більшості ж випадків без додаткового адаптера, дока чи мережевої карти не обійтися.
Консолі, ТВ та різноманітні приставки також навряд можуть отримати більше за гігабіт. Тож незалежно від усіх зовнішніх факторів, на швидше з’єднання годі й чекати. Щоправда, у більшості випадків вони й потреби такої не мають. Хіба що ігровим консолям не завадило швидше завантажувати ігри, але це за умови, що сервер віддаватиме високу швидкість і “по дорозі” не буде “заторів”.
Про смартфони та планшети немає сенсу говорити у цьому контексті. Так, пристрої з Wi-Fi 7 дійсно здатні підтримувати напрочуд високу швидкість, проте як часто вона потрібна таким ґаджетам — окреме питання, до якого ми ще повернемося. Своєю чергою різноманітним “розумним” девайсам теж не “світить” навіть гігабіт. Вони переважно мають слабенькі приймачі пристарілих стандартів, адже набагато більше їм не потрібно за визначенням.
Відповідні задачі
Припустімо, технічна сторона відносно сходиться. І нарешті підберемося до найважливішого — раціональності. Якщо ви дочитали до цього пункту, то скоріше за все навряд у вас є нагальна потреба у швидкості понад гігабіт. Користувачі, які вже встигли підготувати домашню інфраструктуру та мають пристрої, які здатні працювати з дійсно швидким підключенням, скоріше за все вже певний час є абонентами дорожчих тарифів.
Якщо не брати до уваги офіси чи представників певних послуг, а говорити суто про домашнє використання — така швидкість знадобиться тим, хто часто стикається з передачею та отриманням “тяжких” масивів даних. Це можуть бути, скажімо, великі бази, об’ємні моделі або медіа. Якщо подібні процеси відбуваються часто та займають чимало часу, то абсолютно логічно мати швидкий конект для мінімізації його витрат та скорочення очікувань.
Своєю чергою звичайному побутовому користувачу, який у найкращій ситуації завантажує декілька великих ігор на місяць та користується стримінговими сервісами для перегляду фільмів і серіалів, фактично не так і багато сенсу переплачувати за з’єднання швидше гігабітного. Абсолютно левову частку часу й такий канал добре, якщо використовується на понад 10% своїх спроможностей. Ба більше, враховуючи, що далеко не кожен роутер й той самий повний гігабіт по Wi-Fi зможе забезпечити, то тим паче є питання до раціональності збільшення швидкості.
І так, насправді я абсолютно погоджуюся, що було б напрочуд приємно завантажити апдейт чи гру зі Steam зі швидкістю 250 МБ/с, а не 125… Проте якщо це робиться раз на тиждень, чи є сенс платити більше за підключення? Ще менше сенсу у такій швидкості буде, коли апдейти чи ігри зазвичай завантажуються у фоні під час роботи чи інших активностей, коли користувач цілеспрямовано не гортає “рілзи” в очікуванні гри. На це також потрібно зважати.
Оскільки у глобальному сенсі з віддаленими віртуалками, великими обсягами медіа, хмарними резервами та схожими кейсами пересічні користувачі майже не стикаються, платити за такі тарифи сенсу залишається все менше. Тим паче у самій інфраструктурі буде чимало вузьких місць, які не дадуть виправдати подібні витрати.
Й нехай наразі пропонуються акційні підключення, зрештою тарифи дійдуть до вартості вдвічі вищої за гігабітний варіант. І загалом сума все одно не катастрофічно велика, але якщо дивитися навіть з перспективою, за ті самі гроші можна буде два роки користуватися гігабітом, а для виправдання швидшого каналу не доведеться додатково витрачатися на оновлення обладнання, якщо поточний сетап загалом влаштовує. Ну і ще раз прикинути навантаження.
Що окремо варто враховувати, так це можливості третіх сторін “віддавати” файли з відповідною швидкістю. Скажімо, не кожен офіс фізично може забезпечити вихід з сервера у 10 Гбіт/с. Яким би швидким не був ваш канал, з виходом наступної iOS навіть новий iPhone навряд завантажить систему швидше, адже найближчий сервер компанії буде перевантажено. Й подібних нюансів по дорозі зустрінеться чимало, а тим часом ви все одно переплачуватимете за швидкість у 2 Гбіт/с чи більше, коли переважно користуватиметесь браузером.
Особливості тарифних планів
Припустімо, все зійшлося, у вас є можливість підключення у понад гігабіт, є відповідне обладнання, необхідність у високій швидкості та провайдер, який пропонує потрібні тарифи. Чудово. Але, на жаль, перепони на цьому не закінчуються. Як і стільникові оператори, провайдери інтернет-послуг також люблять “дрібний шрифт”, тож умови доступу краще почитати заздалегідь.
Так, наприклад, часто швидкість у тарифних планах може бути асиметричною. Тобто завантаження даних дійсно може відбуватися на швидкості до 2 Гбіт/с, проте саме передача буде до 1,25 Гбіт/с. Або 10 та 2 Гбіт/с відповідно. Тож так, буде швидше за 1 Гбіт, проте не настільки, як могло здатися одразу, якщо говорити саме про передачу файлів. Тому у випадках, коли користувачу потрібно, скажімо, вивантажувати відзняті футажі на сервер, є варіант, що виграш буде не дуже суттєвим.
Додатково мультигігабітні тарифи можуть мати лімітовану кількість трафіку для максимальної швидкості. Умовно, після 1 ТБ трафіку швидкість з 5 Гбіт/с обмежиться 2 Гбіт/с. Особисто у мене щомісячні обсяги трафіку більші. Про шанувальників Blu-ray та торентів я навіть мовчу. А повертаючись до випадків, коли користувачам постійно потрібно “переганяти” великі об’єми даних, цей терабайт може “пролетіти” майже непомітно, повернувши власника до простішого тарифу. І тут знову постає питання про актуальність такого плану. Мене таке обмеження здивувало.
Суто припущення, але вказівка “ДО 2/10 Гбіт/с” фактично може означати, що постійної максимальної швидкості вам не гарантуватимуть. Й це може бути пов’язане не лише з перестрахуванням на випадок обмежень саме пропускної здатності серверів тих чи інших сервісів, але й з розподіленими на будинок каналами. Тому загалом можна буде не дивуватися, якщо кілька сусідів одночасно завантажуватимуть щось велике й десь канали “просядуть”. Загалом таке й з простішими тарифами траплялося у “густонаселених” районах.
Замість висновку
Можливості оптоволоконних мереж суттєво вищі за те, чим ми користуємося у буденному житті. Проте одного оптоволоконного кабелю бракуватиме для того, щоб оцінити всі переваги такої технології. Тарифи, які все ж почали з’являтися в Україні, пропонуючи швидкості у понад 1 Гбіт/с, дійсно заманливі. Однак перед тим, які підключатися до такого, спочатку дійсно варто пересвідчитися, чи готові ваші мережі та клієнтські ґаджети до таких швидкостей.
Якщо раніше могло здатися, що моє ставлення до всього цього скептичне — ні. Насправді ж дуже круто, що такі пропозиції існують. Погано те, що пропонуються вони заманливими банерами усім користувачам, а навіщо і що для цього потрібно — детальніше розписується вже мало не в “підвалі” сайту, дрібнішим за піксель текстом темно-сірого кольору на чорному фоні (літературне перебільшення, але іноді недалеке від реальності).
Дійсно, користувачам, у яких є змога або які вже організували вдома класну мережу зі швидкою Mesh-системою, поєднаною дротами, та встигли оновити ПК, мають швидкий NAS, домашній сервер та нові ґаджети з підтримкою діапазону 6 ГГц — такі тарифи можуть бути актуальні. Тим паче якщо у родині багато користувачів, які періодично одночасно “налягають” на канал, а серед завдань серед іншого є часті трансфери великих масивів даних. Якщо ж ви зараз займаєтеся плануванням ремонту, то продумати таку інфраструктуру “на виріст” також буде не зле, за що у майбутньому можна буде собі лише подякувати. Й особливо це стосується власників великих квартир та/або приватних будинків.
А от всім іншим, хто не задається питанням підтримки тих чи інших мережевих стандартів, коли гортають соціальні мережі чи дивляться Netflix, при цьому не маючи особливих проблем зі з’єднанням, можна лише порадити не звертати увагу на нові мультигігабітні тарифи. Якщо ж ви й відчуєте якусь практичну різницю, це скоріше за все буде плацебо, а не фактичне прискорення невибагливих задач.
Подробиці можна знайти на сайті: mezha.ua