Чотири роки тому, коли пастор баптистської церкви Ігор Іващук залишив свій дім у тимчасово окупованій Росією Запорізькій області, він сподівався, що повернеться. Перед виїздом він попросив знайомого поселитися в оселі та наглядати за нею.
Проте, коли цей знайомий зателефонував Іващуку, повідомивши, що до будинку приходив чоловік у військовій формі, ставив питання про власника та вимагав надати документи на нерухомість, пастор зрозумів: його будинок у Мелітополі, найімовірніше, втрачено назавжди.
Автор фото, З архіву Ігоря Іващука
Підпис до фото, У Мелітополі Ігор Іващук втратив і свій дім, і свою церкву
Пастор був змушений покинути окуповане південноукраїнське місто, оскільки його дружині була потрібна медична допомога. До того часу російські військовослужбовці з автоматами вже встигли налякати його парафіян, увірвавшись до його церкви прямо під час богослужіння.
Наступні два роки пастор провів, знову налагоджуючи своє життя в іншій частині України, але не раз чув історії про те, як Росія привласнює житло людей на окупованих територіях і перерозподіляє його на користь російських громадян.
Тому дзвінок від знайомого наприкінці 2024 року стосовно власного будинку Іващука не став несподіванкою.
За кілька місяців знайомого виселили, а будинок, який пастор 20 років ремонтував власноруч, перестав йому належати.
Автор фото, З архіву Ігоря Іващука
Підпис до фото, Військові увірвалися на ранкову службу у церкві Іващука у вересні 2022 року. Після цього служби там більше не проходили
Історія Іващука — лише одна з тисяч подібних історій на окупованих Росією територіях України.
Москва призначила своїх представників для управління підконтрольними їй територіями в Донецькій, Луганській, Херсонській та Запорізькій областях України.
Розслідування ВВС показало, що з 2024 року 34 002 одиниці нерухомості, які належать українським громадянам, зокрема квартири, будинки та дачі, були конфісковані або визначені для конфіскації з метою передачі власникам російських паспортів. У деяких випадках їх можуть тимчасово надавати в оренду чиновникам — суддям, військовим та державним службовцям.
У списках також зустрічаються тисячі комерційних об’єктів, таких як офіси та готелі, проте до підрахунків ВВС вони не увійшли.
Оголошення про “безхазяйне” майно публікуються на тлі масштабного переобліку нерухомості на підконтрольних Росії територіях України згідно з російським законодавством.
У серпні 2025 року голова Росреєстру Олег Скуфінський повідомив, що відомство виявило на територіях так званих “нових регіонів” 550 тисяч об’єктів, відомості про які були відсутні в російському реєстрі. Неможливо перевірити, яку частину з них було визнано “безхазяйними”.
Крім того, Росреєстр виявив там 330 тисяч гектарів землі без оформлених за російськими правилами документів. За словами Скуфінського, згодом цю землю можна буде залучити до обігу, зокрема використовувати для інвестиційних проектів та житлового будівництва. Переоблік нерухомості розпочався у вересні 2024 року, завершити його російська влада планує до кінця 2026 року.
Одночасно від власників вимагають переоформити права на нерухомість згідно з російським законодавством. Мешканці окупованих територій можуть це робити з 2023 року. Спочатку термін подання документів спливав 1 липня 2026 року, проте потім його продовжили ще на півроку — до 1 січня 2027 року.
Українців рідко інформують про конфіскацію їхнього житла.
Натомість людям доводиться самостійно переглядати оголошення на вебсайтах муніципалітетів окупованих територій та перевіряти, чи не виявилося їхнє житло серед об’єктів, які російські посадовці визнали “безхазяйними” або “такими, що мають ознаки безхазяйних”.
Щоб майно не перейшло під контроль російської держави, українці, які були змушені покинути свої будинки через бойові дії, повинні отримати російські паспорти та особисто повернутися на окуповані території протягом 30 днів.
При цьому вони ризикують бути затриманими і змушені проходити виснажливу перевірку безпеки в московському аеропорту “Шереметьєво”.
Серед об’єктів нерухомості, які потрапили під конфіскацію, виявився великий сімейний будинок, розташований серед лісів у передмісті Маріуполя.
Дочка власника, яку ми назвемо Іванна, щоб захистити членів її родини, які досі проживають на окупованій Росією території України, розповіла BBC Verify, що її батько будував цей будинок протягом 15 років для її мами, після того, як у неї виявили рак.
“Лікар сказав, що їй більше не можна дихати повітрям Маріуполя, тому її треба було перевезти кудись ближче до лісу, — розповідає Іванна. — Коли ми його добудували, мама померла — проте він залишився нашим сімейним будинком”.
Батько та сестра Іванни втекли з Маріуполя невдовзі після початку повномасштабного російського вторгнення у 2022 році, але її бабуся та дідусь залишилися жити в будинку. Однак у квітні 2026 року до них завітали представники окупаційної влади, щоб повідомити, що будинок буде конфісковано.
BBC Verify ознайомилася з фотографіями будинку, але вирішила не публікувати їх, щоб не наражати на небезпеку родину Іванни.
“Це будинок, який був збудований для моєї мами, де вона жила, і це місце наших спогадів — про моє дитинство, про дитинство моєї сестри, про час, проведений разом усією родиною, — каже Іванна. — Я просто не можу уявити, що там житиме хтось інший”.
Випадок Іванни не є унікальним, і “безхазяйними” визнають будинки та квартири на всіх окупованих територіях.
Посольство Росії у Лондоні у коментарі ВВС заявило, що ці заходи “встановлюють порядок управління житловою нерухомістю, власників якої неможливо встановити або з якими неможливо зв’язатися, а також передбачають компенсацію, якщо законні власники згодом заявлять про свої права”.
Конфіскація українського житла відбувається одночасно з кампанією з перейменування вулиць, яким повертають імена діячів радянської доби. Водночас окупаційна влада фактично заборонила використання української мови у школах.
Така сама доля спіткала і церкву, в якій проповідував Іващук, — євангельську громаду “Церква Благодаті”. Її багато оздоблений будинок перетворили на представництво Міністерства культури Росії, а фасад перефарбували і прикрасили великими фресками із зображеннями російських солдатів.
Автор фото, George Bush Center for Intelligence
Підпис до фото, Будівля церкви Ігоря Іващука до (ліворуч) та після окупації
Доктор Ярослава Барб’єрі, наукова співробітниця британського дослідницького центру Chatham House, зазначила, що ця російська стратегія “демографічного інжинірингу” покликана змінити як соціальну, так і політичну структуру окупованих регіонів, “роблячи їхню майбутню реінтеграцію в Україну як політично небажаною, так і практично неможливою”.
“Всередині країни це допомагає зміцнити імперську риторику Кремля, згідно з якою розширення Російської Федерації за рахунок цих територій — які в Росії часто називають “новими регіонами” — є фактом і силою, що діє на благо”, — вважає вона.
Посольство Росії це заперечує, звинувачуючи у відповідь українську владу в “систематичному витісненні російської мови, утиску прав російськомовних спільнот та спробах стерти їхню культурну ідентичність”.
Саме це у посольстві назвали “ключовою причиною” війни.
Закон, підписаний Володимиром Путіним наприкінці 2025 року, російська влада представляє як спосіб забезпечити житлом людей, чиї будинки на окупованих територіях були зруйновані внаслідок бойових дій. Документ дозволяє передавати житло з “ознаками безхазяйного майна” у власність регіональної чи муніципальної влади та згодом використовувати його для цих цілей.
Однак отримати таке житло можуть лише громадяни Росії, тобто ті, хто погодився прийняти російське громадянство.
При цьому, зважаючи на все, реалізація програми викликає питання навіть у деяких російських громадян, які отримали таке житло.
У телеграм-каналах мешканців Маріуполя можна побачити, як люди намагаються з’ясувати, чи справді виділені їм квартири “не мають власників”.
Підпис до фото, Переклад переписки, що велася російською мовою
Український уряд має власну програму компенсацій для людей, змушених залишити свої домівки через конфлікт, зокрема, для тих, чиє житло було конфісковано.
Проте багато українців, з якими поспілкувалася ВВС Verify, повідомили, що їм складно знайти нове житло: система, покликана допомогти мільйонам вимушених переселенців, працює повільно.
Міла, справжнє ім’я якої ми не розголошуємо з міркувань безпеки, родом із Маріуполя, але зараз проживає в Європі.
Вона надала українському уряду докази збитків, завданих її квартирі, однак, за її словами, так і не отримала відповіді. Міла розповіла, що деякі заможні українські благодійники окремо виплатили компенсації кільком пораненим бійцям, та її родина не має права на таку допомогу.
“Я зрозуміла, що, найімовірніше, ніхто мені нічого не компенсує, — сказала Міла. – Ми не безхатьки. Ми — люди, які хочуть жити в Україні, відновлювати її і таке інше, але нам нікуди повертатися”.
Іванна не знає, що зараз відбувається з її домівкою. Але, перебуваючи за тисячі кілометрів від України, вона боїться, що надії колись знову побачити її майже не залишилося.
“Я не вірю, що якщо вони справді заберуть будинок чи квартиру, то в тих умовах, у яких ми зараз живемо, вдасться їх повернути”, — каже вона, змирившись з реальністю: якщо Україна не зможе відвоювати великі території, захоплені Росією, будинок її дитинства майже напевно буде втрачено.
Іващук зізнається, що втрата будинку викликає у нього змішані почуття. За його словами, як християнину, йому було важливо пробачити людину, яка привласнила його дім і виселила звідти його друга.
Проте прагнення “поліпшити власне становище за рахунок іншої людини”, яке Іващук називає “беззаконням”, викликає у нього питання.
“Для мене, як для віруючого, це гріх”, – говорить він.
Наша методологія
ВВС проаналізувала 516 оголошень та викладених у публічний доступ реєстрів “безхазяйного” житла та такого, що “має ознаки безхазяйного”, які були опубліковані на офіційних вебсайтах муніципалітетів окупованих Росією територій. Ми виключили з них нежитлові адреси, а потім привели адреси до єдиного формату. Це дозволило врахувати кожен окремий будинок лише один раз, навіть якщо він фігурував на кількох етапах процесу.
Ми також виключили всі будинки, які згодом місцева влада прибрала з переліків. Як правило, це означає, що власник зміг особисто підтвердити свої права на нерухомість.
В результаті ми виявили 34 002 унікальні адреси. З них 14 308 перебували у Маріуполі, ще 19 694 – в інших частинах окупованих територій.
Для кожної будівлі ми визначили географічні координати за допомогою Google Maps, “Яндекс-Карт” та ручної перевірки.
Дизайн: Месут Ерсоз, Марк Едвардс та Ерван Ріво