Як і в багатьох інших сферах, у питаннях смерті та помирання чорношкірі люди стикаються зі значно більшими проблемами. Ці жінки, відомі як “дули смерті”, працюють над їх вирішенням.
Джоел Сімоне Ентоні перебуває у світлій вітальні своєї матері в Бофорті, Південна Кароліна. Вона одягнена в чорну футболку з довгим рукавом і високим коміром, зі свіжою зачіскою “твіст-аут”, яскраво-червоною помадою та великими срібними сережками, що дзвенять, як вітряні дзвоники. “Я живу в Атланті, штат Джорджія, але виходжу заміж, а моя мама перенесла операцію, тому я тут, піклуюся про неї, планую весілля та все інше”, – тепло ділиться вона зі мною через Google Meet.
Є щось в Ентоні – повної зайнятості практикуючої спеціалістки зі священного горя – та її оточенні, що вражає мене в цей момент. Можливо, тому, що від людини, чий бізнес-псевдонім – “The Grave Woman” (Жінка Могили), не очікуєш такої життєрадісності; одне з хибних уявлень про тих, хто працює у сфері смерті та помирання, полягає в тому, що ця робота має бути сумною, як вона пізніше ділиться під час нашої розмови. Але з самого початку нашої бесіди мені стає зрозуміло, що робота ліцензованою похоронною директоркою та спеціалісткою зі священного горя для Ентоні – це більше, ніж професія, це її покликання.
«Дозвольте мені почати з того, що це те, для чого мої предки буквально дали мені титул у 2020 році», – каже вона, коли я запитую її, що робить спеціаліст зі священного горя. Її робота в похоронних бюро – яку вона виконувала майже 10 років – під час пандемії перейшла до викладання онлайн-курсів. Не знаючи, в якому напрямку рухатися, вона вдалася до молитви та медитації, щоб визначити, як себе назвати. «Предки говорили зі мною [і сказали], що назва [того, що я роблю] – це спеціаліст зі священного горя», – каже вона.
Це духовне покликання є свідченням стосунків, які чорношкірі люди мають зі смертю та помиранням. Хоча смерть для декого вважається темою-табу, у багатьох чорношкірих спільнотах її святкують як момент радості – прощання, коли ті, хто відійшов, більше не мусять терпіти земні турботи світу. «Це святкування того факту, що дух людини, яка померла, тепер може повернутися на свою батьківщину, що тісно пов’язано з нашою історією рабства», – пояснює Ентоні. «Ті, хто святкував або мав змогу святкувати життя своїх близьких через поховання, не бачили це місце своїм домом. Вони не просто святкували факт смерті когось, як це робили наші європейські поневолювачі; ми святкували той факт, що наші предки чи духи наших близьких тепер можуть повернутися додому».
«Коли йдеться про смерть і помирання, я думаю, люди вважають, що поле гри рівне. Люди щиро вірять, що вся ця нісенітниця закінчується зі смертю. Але це не так».
Джоел Сімоне Ентоні
Ця історія глибоко вкорінена в роботі Ентоні. Її дім, Порт-Ройал-Саунд в окрузі Бофорт, – це місце, звідки майже кожен афроамериканець може простежити шлях своїх предків, привезених до цієї країни як поневолені люди, каже вона (імпорт рабів відбувався в окрузі Бофорт між 1730 і 1776 роками). «Саме це вже має закласти основу того, яка енергія резонує в цьому місці». Тут також розвинена культура Ґалла та Ґічі, яка має зв’язки з Центральною та Західною Африкою, де смерть розглядається як обряд переходу, через який дух переходить у наступний світ. Похоронні директори, як Ентоні, відіграють ключову роль у збереженні чорношкірих традицій прощання. Під час цих церемоній тіла, як правило, виставляють у відкритій труні, прикрашеній пишними квітами та іншими декораціями. Лімузини часто супроводжують родини на церемонії прощання. Це момент скорботи, але також момент гордості. «Забезпечити мирне, святкове прощання – це вся ідея святкування життя», – сказала Карла Ф.К. Голловей, професорка англійської мови, права та афроамериканських досліджень в Університеті Дьюка, The Atlantic у 2016 році. «Це суперечить тому, як багато чорношкірих тіл приходять до смерті».
Створення цього контрасту стало центральним для багатьох чорношкірих людей, які працюють у сфері смерті та помирання, і тому деколонізація цієї сфери стає все більш важливою. Влітку 2020 року засновниця Going With Grace Алуа Артур провела “Sayin’ It Louder” (Скажімо гучніше), панельну дискусію (за участю Артур, Ентоні та інших чорношкірих спеціалісток з горя: Аліки Форнерет, Наомі Едмонсон, Океани Сойєр та Лешанни Вільямс) про життя чорношкірих у сфері смерті та помирання в час COVID. Джордж Флойд був нещодавно вбитий, і точилася розмова про те, як «протистояти расизму, замаскованому під неявні упередження, які існують щодо чорношкірих працівників, чорношкірих померлих та членів їхніх сімей». Також прозвучав заклик створити доступну та централізовану базу даних ресурсів для скорботних чорношкірих людей.
«У нас був великий інтерес. Я думаю, записалося близько 7500 людей, але мене більше захопило те, що до цього часу я була найпомітнішою чорношкірою людиною у сфері смерті та помирання», – каже Артур, яка також має досвід роботи дулою смерті – особою, що займається немедичною допомогою та підтримкою помираючої людини та її родини. «Люди телефонували в Going With Grace і говорили: “Це чорна дула смерті?” або “Ви чорношкіра, так?” Це були люди, які хотіли, щоб поруч з ними була чорношкіра людина».
Як і багато інших несправедливостей, пандемія лише посилила проблеми, з якими стикаються чорношкірі люди у сфері смерті та помирання. «Нерівності в тому, як ми живемо і помираємо, не могли стати більш очевидними в цей час, поєднуючи як пандемію, так і соціальні рухи, які ми спостерігали останні два роки», – каже Аліка Форнерет, консультантка з питань горя та засновниця PAUSE, організації, що займається створенням безпечних, культурно-специфічних та експертно обґрунтованих ресурсів для скорботних та кінця життя, які обслуговують чорношкірі та темношкірі спільноти. «Заснування PAUSE здалося своєчасним, важливим і нагальним», – продовжує вона. «Перш за все, я хочу, щоб люди відчували, що вони не самотні ні в смерті, ні в процесі переживання смерті, що сталася в їхній спільноті. Для мене шлях до цього – це доступ до освіти, культурно відповідних ресурсів та людей, які проведуть нас через неминучий кінець з співчуттям, терпінням та увагою до наших унікальних потреб».
«Зараз створюється простір для людей, які виходять за рамки домінуючої культури, щоб мати доступ до людей, які б підтримували їх через смерть і помирання. Я хочу підтримувати це якомога довше і якомога далі».
Алуа Артур
Сфера смерті та помирання історично була переважно білою індустрією, каже Артур. Це відображається як у видимості чорношкірих та темношкірих людей, що працюють у ній, так і в навчальних ресурсах, доступних для тих, хто хоче приєднатися. «Коли йдеться про смерть і помирання, я думаю, люди вважають, що поле гри рівне. Люди щиро вірять, що вся ця нісенітниця закінчується зі смертю. Але це не так», – каже Ентоні, яка була свідком поганого ставлення та недбалості до чорношкірих тіл у похоронних бюро, чи то через незнання, чи через відверту необачність. Ось чому такі місця, як Going With Grace Артур, організація, що займається навчанням дул смерті та плануванням кінця життя, є такими необхідними. «Коли я відвідувала інші навчальні програми, я сиділа з купою білих людей. Але за останні три роки, відколи навчальна програма працює, значна частина наших курсів – це люди кольору, жінки кольору, люди, які є трансгендерами, небінарними та квір», – каже Артур. «Зараз створюється простір для людей, які виходять за рамки домінуючої культури, щоб мати доступ до людей, які б підтримували їх через смерть і помирання. Я хочу підтримувати це якомога довше і якомога далі».
На додаток до навчальних програм, керованих чорношкірими людьми, які створюють простір для процвітання маргіналізованих у галузі, це також забезпечує ретельний та інклюзивний догляд після смерті. «Я можу пригадати, як працювала в похоронному бюро і зайшла до кімнати бальзамування, де доглядають за людьми, і ліцензований професіонал, який мене навчав, вистригав чорній жінці дредокоси зі шкіри голови», – згадує Ентоні. «[Він не] думав, що робить щось не так, не робив це зі злим наміром. Родина сказала йому, що хоче, щоб коси були зняті, але [він] просто не розумів, що її волосся переплетене в цих косах, які він зрізав». Ентоні була вдячна, що зайшла в момент, коли змогла його зупинити, але ситуації, подібні до цієї, є яскравими прикладами того, чому в цій сфері потрібна більш стандартизована освіта, що включає чорношкірих та темношкірих людей. «Якби це була біла жінка, ви б зрозуміли, що потрібно помити її волосся і розчесати його певним чином. Чому так? Чому цього не навчили вас як ліцензованого професіонала?»
Приблизно в той же час, що й “Sayin’ It Louder”, Ентоні та її наставниця Аніта Поллард Грант – зареєстрована медсестра та ліцензована мортолог – випустили курс “Расизм у сфері смерті”. «Уся похвала та всі відзнаки, які ми отримуємо за ці розмови як чорношкірі жінки, – це чудово, але чи буде ця підтримка існувати через рік?» – каже вона, повторюючи свої думки з панельної дискусії. «Я відчуваю, що розмови, які ведуть люди, схожі на мене, тривають і потребують цього; однак, певною мірою, енергія інша», – продовжує вона. «Час був правильним для розмови та проєктів, побудованих навколо неї. Але я не відчуваю, що розмову потрібно припиняти, тому що більше немає висвітлення в ЗМІ того, що відбувається з чорношкірими та темношкірими людьми».
Продовження розмови про справедливість у сфері смерті та помирання – це те, про що Артур також дуже сильно переживає і сподівається побачити зміни. «Я також вдячна, що ви пишете цю статтю», – каже вона мені. «Я сподіваюся, що ми зможемо продовжувати диверсифікувати голоси чорношкірих людей та [сферу] догляду [за помираючими]».
Джерело новини: www.refinery29.com