Підземелля Гарнізонного храму, можливо, є одним з найстаріших місць Львова, які збереглись до наших днів
Підземелля Гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла – це перший і найбільший підземний музей старого Львова, який перебуває у підпорядкуванні Центру військового капеланства. Його ще називають «живим» музеєм, що постійно розвивається та доповнюється новими експозиціями. Основна місія підземелля – познайомити туристів із минулим і сучасністю Гарнізонного храму в контексті розвитку Львова. Змінювались часи, місто, люди – і разом із ними змінювався храм, що став візитівкою духовності міста Лева.
Про маловідомі, але водночас цікаві факти підземного Львова журналістка Leopolis.news поспілкувалася із директором Підземелля Гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла Олегом Друздєвим.
Пане Олеже, на ваш погляд, якими є головні «фішки» музею Підземелля Гарнізонного храму, що вирізняють його від інших музеїв Львова?
Мабуть, перша «фішка» – наше підземне розташування. Ми є найбільшим з доступних відвідувачам підземеллям міста. Не просто «підвалом», а власне об’єктом, який ще в давнину задумувався як місце під землею. Нагадаю, що підземелля з XVII до кінця XVIII ст. використовувалися в якості крипт – місця для поховання шляхти та церковних діячів, пов’язаних із храмом. Тому підземелля одразу планували як своєрідний сакральний простір під церквою, де мали спочивати важливі люди того часу.
У нас навіть збереглися фрагменти розписів, ймовірно, XVII-XVIII ст. Тому наш музей – це не просто звичайний підвал, а класичне підземелля епохи ранньомодерного Львова. Інша «фішка», як на мене, – це наш вік. З архівних документів відомо, що на місці, де у XVII ст. збудують храм, знаходилися інші будівлі. Зокрема, на території найстарішої частини підземелля була катедральна школа, яка, за даними одного з хроністів Львова Бартоломея Зіморовича, датується кінцем XIV ст. Ймовірно, архітектурні залишки саме цієї школи були знайдені ще в 1997 році на другому поверсі нашого підземелля.
Тому цілком можливо, що ми є одним із найстаріших місць Львова, які збереглися до наших днів та доступні для огляду. І найголовніша, як на мене, «фішка» – ми є двоповерховим підземеллям, яке ще не повністю досліджене та розкопане. Тому основний етап розвитку підземелля ще попереду.
Чи відчуваєте перевагу в тому, що знаходитеся у підземеллях, оскільки це слугує укриттям для експонатів, персоналу?
З точки зору безпеки, безперечно, це великий плюс. Як на мене, українське музейне та, загалом, культурне середовище ще не до кінця оцінило ідею саме підземних музеїв чи закладів культури. Хоча на це є й вагома причина. Підземелля – це доволі специфічний клімат. Тому в нас може експонуватися далеко не все. І навіть застосування кліматичної техніки не змінить цей факт абсолютно.
Відповідно, підземелля – це не лише перевага, а й проблема. Принаймні в контексті експозиційної роботи. Тим не менше, на моє переконання, «ера підземель» ще настане. І не тільки у Львові. І хто знає, можливо, саме ми є одними з першопрохідців цієї ери.
Скільки експонатів є в підземеллях та про які сторінки історії міста вони розповідають?
Відверто кажучи, не можу сказати точну кількість усіх експонатів. Причина проста: до них можна зараховувати всі історичні предмети, які збереглися до наших днів у храмі та підземеллі. Вони є різного розміру та вигляду. Мова йде про фрагменти керамічних предметів різного часу, знайдені у підземеллі, фрагменти австрійської дахівки, якою був покритий храм до Другої світової війни, поки не був знищений дах.
Якщо рахувати всі ці речі, то кількість буде тризначною. Я особисто виділяю кілька груп експонатів. Перша – це речі, які репрезентують сучасну історію військового капеланства. Те, чим храм живе зараз. Маємо досить велику колекцію різної військової символіки, яку нам передав настоятель храму – отець Тарас Михальчук. Це і прапори різних підрозділів, і нарукавні знаки, і багато інших речей, які показують, як я завжди кажу туристам, «географію життя храму».
Бо храм, звісно, у Львові знаходиться, але капелани не обмежуються допомогою лише львівським підрозділам, а намагаються допомогти всім, хто цього потребує. Це справа, яка, як на мене, належно буде оцінена вже після війни, і наші експонати будуть добрим джерелом для вивчення та ілюстрації ролі спільноти храму та міста у підтримці ЗСУ.
Ще одна група експонатів – речі, пов’язані з різними періодами історії Львова. Для прикладу, маємо в експозиції три макети вигляду давнього Львова, авторства Ігоря та Любові Качор. Вони показують ймовірний вигляд міста у XIV, XVI і XVIII ст. Побачити ці макети – це найкращий спосіб не лише уявити, як міг виглядати Львів у минулому, а й «матеріалізувати» це уявлення. Це цікаво і наочно, а відповідно – ефективно для розповідей про минуле Львова.
Тому музей у нас різноплановий. Якщо нікуди не поспішати, то лише в підземеллі з гідом можна провести до двох годин.
Екскурсії підземеллям тривають сорок хвилин і відбуваються в понеділок, вівторок, п’ятницю, суботу та неділю. У середу та четвер підземелля музею працює у режимі самостійного огляду. Вхідний квиток коштує 70 гривень для дорослих, 50 гривень для школярів. Детальніше про організацію екскурсій можна дізнатися за телефоном підземелля Гарнізонного храму.
Серед унікальних експонатів підземелля – справжній саркофаг. Розкажіть більше про нього.
Інша група експонатів нашого музею – речі, знайдені в підземеллі та храмі. Серед них найвідомішим є алебастровий саркофаг архієпископа Миколая Вижицького. Створений він у середині XVIII ст. На ньому зберігся напис, хто там мав бути похований і коли. Лише от дата смерті незавершена, тому існують різні легенди, чому так сталося.
Підкріпленням цих легенд стає дірка в саркофазі, яка дає можливість фантазувати, звідки вона там взялася. За вже понад десять років, які я тут працюю, наслухався безліч історій про це. Найпопулярніша – що сам архієпископ зробив цю дірку зсередини, оскільки нібито заснув летаргічним сном і спав так довго, що його вже встигли поховати. Тому він, нібито, прокинувся і вибив дірку, давши знати, що він живий. Хоча достатньо подивитися на товщину стінки саркофагу (а це, на хвилинку, 12 сантиметрів каменю), щоб зрозуміти, що це фантазії. Цікаві, звісно, але фантазії.
Чи має попит послуга віртуальна прогулянка Гарнізонним храмом станом на 2012 рік? Чи люди все ж надають перевагу класичним екскурсіям з гідом?
Віртуальний тур храмом не є самостійним видом послуги. Це частина експозиції, як і VR-тур, присвячений реставрації розписів храму. В плані відвідувань підземелля люди, зазвичай, приходять або на самостійний огляд експозиції, або з міським гідом.
Також є можливість відвідати підземелля з нашим гідом. З моїх спостережень, якщо не рахувати організовані туристичні групи, люди частіше обирають самостійний огляд.
Чи через війну в музеї поменшало відвідувачів? Звідки у вас зараз туристи?
Коронавірус і війна внесли свої корективи. До 2019 року в нас навіть бували ситуації, коли ми просили туристичні групи зачекати на вулиці, поки вийдуть ті групи, які вже зайшли до підземелля.
Зараз туризм переживає непрості часи. І це природно відчувають усі музеї, як на мене. На п’ятому році війни відвідувачі в нас є, попит є. І є підстави дивитися в майбутнє з оптимізмом.
Географія відвідувачів у нас дуже широка. Це видно з книги відгуків, яка в нас стоїть при вході до експозиційних залів. Дуже приємно бачити в цій книзі записи від людей з усіх куточків України, зокрема тих, які зараз тимчасово окуповані. Йдеться не лише про обласні центри, а й менші міста та села. Тому про нас вже знає вся Україна. Маємо записи від гостей з інших країн, і географія тут теж широка: від США і Канади на заході до країн далекої Азії на сході, від Швеції, Фінляндії на півночі до країн Близького Сходу на півдні.
Який відсоток військових, які приходять до вас на екскурсії?
Важко сказати достеменно. Якщо рахувати всіх військових, які прийшли самі чи з міським гідом, а також ті групи, які приходять конкретно до нас на екскурсії, то не менше 10% від усіх відвідувачів.
Непрямим свідченням активності відвідувань підземелля саме військовими є дошка, на якій вільно можна залишити шеврон свого підрозділу. Ми її розмістили лише минулого року і вже встигли одну дошку шевронів наповнити. Вже з’являються нові шеврони на новій дошці. Це, ніби, і дрібниця, але вже були випадки, коли воїни поверталися до нас, щоб розмістити новий шеврон підрозділу, чи з родинами, знайомими.
Так музей стає місцем, куди повертаються і з яким люди отримують персональний зв’язок. Це важливо, щоб музей був не лише «кладовищем» старих речей, а й місцем, яке формує живий зв’язок зі своїми відвідувачами.
Які ключові реформи ви зробили в музеї з часу його очолення?
Я б не оцінював це як реформи, бо я прийшов до підземелля в час, коли все починалося лише. Для мене, як для керівника, найважливішим є те, що підземелля формується і зростає як інституція, яка здатна бути корисною суспільству.
З основних здобутків я б відзначив те, що підземелля стало за ці десять років одним з відомих та відвідуваних туристичних місць у Львові. Цей результат став можливим завдяки абсолютній підтримці настоятеля храму та роботі команди підземелля, яка за роки не стала меншою, а навпаки – зростає. Також ми намагаємося бути максимально гнучкими та відкритими до співпраці з туризмом та всіма, хто зацікавлений у популяризації історії міста. Все це, як на мене, сприяє перетворенню підземелля у важливий об’єкт на культурній мапі міста.
Які проблеми має музей зараз – брак коштів, ремонти, кадри?
Особисто я оцінюю підземелля як місце, яке ще не відкрило свій потенціал навіть наполовину. Ми маємо бачення, ким ми хочемо бути, як має працювати та навіть як має виглядати підземелля. Все це потребує, звісно, ресурсів та синергії багатьох людей.
В епоху війни та економічних проблем не все задумане вдається здійснити. Тому попереду нас чекають роботи над відкриттям нових залів, реставрацією нових та вже відкритих приміщень, облаштуванням простору і ще безліч інших робіт. Тому, звісно, люди, ресурси і час – це те, що буде завжди нам потрібним.
Які проєкти плануєте реалізувати до кінця року?
З основного – продовження роботи над покращенням експозиції. Зокрема, зараз працюємо над аудіогідом, який стане в нагоді тим, хто відвідуватиме нас самостійно. Є певні плани щодо проведення виставок у підземеллі. Також будемо шукати цікавих лекторів для відновлення діяльності нашого підземного лекторію, який наступного року відзначатиме своє десятиліття. Планів багато, про їх реалізацію можна дізнатися в наших соцмережах.
Ольга АЛЬТМАН, Leopolis.news
За даними порталу: leopolis.news