Культура
Масштабний симфонічно-хоровий альбом «Українська Одіссея» — це спроба вмістити тисячоліття нашої історії у вісімдесят хвилин музики. Проєкт, який об’єднав понад 70 митців та реалізується за підтримки Українського культурного фонду, пропонує слухачам акустичну мандрівку від неоліту та Київської Русі до епохи Розстріляного відродження і сучасної російсько-української війни.
Щоб створити максимально достовірне звучання, команда не лише залучила академічний оркестр і хор, а й вплела у партитуру тембри столітньої карпатської скрипки та навіть п’ятитисячолітньої трипільської фігурки. Про те, як давні артефакти стають частиною сучасної симфонії, чому візуальним центром обрали львівську бібліотеку та про що звучить фінальний акорд альбому, розповідає композиторка та авторка проєкту Марія Яремак.
Право бути вдома: від античного епосу до українських реалій
Створення музичного полотна, яке охоплює історію формування нації в одному музичному альбомі, — непросте завдання. Автори шукали концепцію, яка б логічно об’єднала різні епохи. Зрештою назва проєкту відсилає до класичного античного сюжету, де головний герой долає надскладні перешкоди заради єдиної мети — повернення на рідну землю.
«Назва «Українська Одіссея» з’явилася невипадково. Досліджуючи нашу історію, я зловила відчуття, що ми наче живемо на своїй землі, але постійно мусимо доводити, що маємо право тут бути, — розповідає Марія Яремак. — Згадуючи історію самого Одіссея, від якого і пішла назва, — він так само намагався повернутись додому впродовж довгих років, проходячи різні випробування. Схоже відбувається і з нами. Впродовж століть тривали різні історичні події, і, що найголовніше, ми досі не здалися. Навіть сьогодні ми проходимо крізь війну, щоб відстояти своє право просто бути вдома. Головний меседж, який ми хотіли б донести: ми тут, ми є, ми на своїй землі, і у нас дуже глибоке та прекрасне коріння».
Історія України має багато важливих сторінок, тому відібрати події для альбому було складно. Команді довелося відмовитися від частини сюжетів через обмежений хронометраж. Проте замість сухої хронології композиторка вирішила додати географічний вимір, перетворивши ландшафти на повноцінних учасників музичної розповіді.
«Українська історія просто неймовірна. Було дуже складно зробити вибір, тому насправді в нас композицій не дванадцять, а близько тридцяти, які ми об’єднали у дванадцять головних сюжетних ліній, — ділиться авторка проєкту. — Деякі композиції звучать понад десять хвилин. Ми хотіли розповісти максимум того, що можемо втілити фізично за період створення проєкту, а це понад вісімдесят хвилин музики. Тому вирішили описати Україну ще й через ландшафти: Поліські болота, Хотинську фортецю, Тустань, безкрайні степи та Крим, колискову Чорного моря біля Одеси, Дніпро, Донбас. Від багатьох історичних сюжетів довелося відмовитися просто фізично, але я маю надію, що проєкт матиме продовження. Можливо, він надихне режисерів або письменників створити щось нове, і для цього ми напишемо додаткові саундтреки».
Голос минулого та математика зведення: як оживають артефакти
Однією з особливостей альбому стало те, що замість традиційних інструментів у ньому звучать історичні артефакти. Для першої композиції науковці музею та заповідника «Трипільська культура» в Легедзиному записали звучання глиняної статуетки «Богиня-Мати» (VI–III тис. до н.е.) та зерна у трипільських горщиках. Ці аудіодоріжки згодом інтегрували у симфонічний твір.
«Нам дуже сильно допомогли науковці Трипільського заповідника. Вони підтримали ідею, а ми детально пояснили їм, як саме записати все, щоб це було максимально якісно, — пояснює Марія Яремак. — Ми надіслали демоверсії, щоб вони розуміли, в якому ритмі та з якою швидкістю відтворити те чи інше звучання. Вже після того, як нам відправили аудіо, ми їх чистимо та інтегруємо в звукове полотно. Наші композиції розповідають історії. Наприклад, твір про Трипілля описує ритуал спалення села. Чесно скажу, мені соромно, що я не знала про це раніше, а дізналась тільки тоді, коли почала глибше досліджувати трипільську культуру саме для цього проєкту. Тому сподіваюся, наша робота приверне увагу до багатьох музеїв і зробить історію доступнішою».
Звести в єдину гармонію звучання симфонічного оркестру, архаїчний спів співачки Уляни Горбачевської та тембр столітньої карпатської скрипки, на якій зіграв Ярема Павлів, виявилося завданням не з легких. Кожен інструмент має свою специфіку та вимагає простору, аби звучати гармонійно.
«Створюючи аранжування для цих композицій, я одразу враховувала всі особливості. Наприклад, знаючи, де мені потрібно залишити додаткове місце для голосу, я виводила мідні інструменти на задній план, — розповідає композиторка. — Або ж шукала простір, щоб підкреслити тембр української народної скрипки чи етнічних інструментів. Цей композиторський процес — як пазл, математика, над якою ти працюєш, щоб помістити все в одне полотно. А потім за допомогою звукорежисури та зведення ти інтегруєш це в один простір завдяки реверберації, еквалайзерам та компресорам».
Візуальні сенси у Львові та життя проєкту після релізу
Локацією для візуального втілення проєкту обрали Наукову бібліотеку Львівського національного університету імені Івана Франка. Простір із тисячами старовинних книг відповідав ідеї проєкту, тому саме тут знімальна група створила відеокліп, який розкриває сюжетну лінію альбому.
«Коли я побачила фотографії цієї бібліотеки, одразу зрозуміла, що це воно, — згадує Марія Яремак. — Це, по-перше, настільки красиво, настільки просторо і там настільки багато книг. Наш сюжет будується на тому, що маленька дівчинка знаходить велетенську давню книгу, як літопис. Вона починає читати її в цій бібліотеці, і, відповідно, з кожної сторінки народжується інша композиція. Ми були дуже раді, що бібліотека підтримала нас і допомогла із втіленням зйомки. Якщо чесно, я навіть не уявляю жодного іншого простору після того, як побачила готові кадри».
Офіційний вихід альбому, реалізованого за підтримки Українського культурного фонду, відбудеться у жовтні. Автори шукають можливості для живих виконань програми. Попередній проєкт команди, «Українське фентезі», зібрав понад 116 мільйонів прослуховувань і активно використовувався у медіа. Тож нову музику також розглядають як можливий варіант для концертних майданчиків та кінематографа.
«Я би з такою радістю хотіла виконати це у Львові, в Києві. А взагалі моя мрія — зробити це десь на природі, можливо, в Карпатах під зорями, там, де ця музика зможе дійсно ожити, — ділиться планами авторка. — Але це дуже велика організація. Для цього потрібна відповідна фінансова підтримка, адже ми хочемо зробити проєкт доступним для глядачів і не ставити велику вартість квитків. Без спонсорів тут, на жаль, не обійтись. Тому маємо велику надію, що хтось прочитає це інтерв’ю і допоможе нам втілити ідею в реальність. Команда є, досвід є, бракує лише ресурсу».
Світанок після битви: про що звучить фінал
Остання композиція альбому присвячена сучасному етапу — війні з росією. Авторам було важливо передати події не лише через трагедію, а й залишити слухачам надію та стимул діяти.
«Це музика надії, музика прийняття і болю, музика полегшення, — пояснює Марія Яремак. — Це наче рожевий світанок після важкої ночі та важкої битви, коли ти розумієш, що все позаду, і в тебе котяться сльози від полегшення і водночас великого суму, бо величезна кількість людей так ніколи й не побачить цей світанок разом з тобою. Мені дуже хочеться, щоб люди вийшли з цієї композиції з бажанням зробити щось, аби наблизити цей мирний день».
Щоб український культурний продукт був успішним на міжнародному рівні, потрібна системна промоція. Поки сусідня країна-агресор постійно вкладає ресурси у просування своїх артистів, українські митці часто змушені пробиватися крізь щільне інформаційне поле самотужки. Якісний продукт знаходить свого слухача, проте потребує міцного тилу.
«З мого досвіду, український культурний продукт сприймають дуже добре. У нас велетенська кількість талановитих митців, і якщо продукт зроблений якісно та на рівні, він рано чи пізно знайде відгук, — підсумовує композиторка. — Ми бачимо, скільки ресурсу вкладає країна-сусід у просування своєї творчості. Щоб українське мистецтво жило, критично важливо підтримувати наших творців. Без повноцінного маркетингу ніхто не дізнається про нашу культуру просто тому, що інформаційне поле надзвичайно насичене. Але коли світ дізнається — він сприймає це чудово. Тому я закликаю підтримувати українські таланти по всьому світу».
Проєкт «Українська Одіссея» демонструє, як академічна музика здатна ставати потужним інструментом збереження пам’яті. Це не просто збірка творів, а повноцінне аудіальне дослідження власної ідентичності, де кожен звук має своє історичне обґрунтування, а кожна нота працює на усвідомлення того, ким ми є.
Джерело новини: leopolis.news