Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, Люди тисячоліттями прагнули залишити по собі пам’ять
Коли батькові Бет Хантер діагностували хворобу Альцгеймера, вона попросила його дозволити їй записувати їхні розмови. Вона прагнула зберегти його голос, аби колись, через роки, знову його почути.
Він відмовився. Він не був людиною, яка любить висловлювати почуття чи обговорювати особисті теми, як розповідає Хантер.
Він не сприймав свою хворобу і не бажав говорити про наближення кінця.
Натомість він зайнявся іншим: почав записувати свої спогади про війну. Він писав їх власноруч, а згодом найняв людину, яка їх набрала.
Бажання залишити по собі слід — або «спадщину» — найчастіше стає особливо гострим у старшому віці, коли час сприймається як обмежений ресурс.
Однак деякі дослідники вважають: ця потреба може (і навіть повинна) виникати значно раніше. Ба більше, дедалі більше наукових даних вказують на те, що розуміння того, як і чому людина прагне залишити по собі слід, здатне покращити психічне здоров’я.
«Більшість людей взагалі не замислюються над цим», — каже Бет Хантер, доцентка університету Боллінг-Грін (США), яка досліджує тему спадщини в контексті пацієнтів з онкологічними захворюваннями. Водночас, за її словами, спадщина все одно формується у кожної людини — свідомо чи несвідомо.
І мова йде не лише про фінанси, майно чи витвори мистецтва. Дослідники виділяють три головні типи спадщини:
- біологічну
- матеріальну
- ціннісну
В реальному житті ці типи спадщини часто переплітаються.
Біологічна спадщина: тіло, гени та внесок у науку
Найпростішою формою біологічної спадщини є діти та передача генетичного матеріалу. Проте генетична лінія і те, як людину запам’ятовують у світі, — це не одне й те саме.
Іноді біологічну спадщину розуміють у ширшому значенні — як усе, що людина залишає по собі буквально, включно з власним тілом.
У США зареєстровано приблизно 170 мільйонів донорів органів. Однак лише частина людей помирає за умов, коли трансплантація дійсно можлива.
Окрема категорія — це ті, хто заповідає своє тіло науці для навчання майбутніх лікарів або для дослідницьких цілей. Лише у 2021 році в США таких тіл було понад 26 тисяч.
У дослідженні, проведеному в Бельгії, більшість людей назвали головною причиною такого рішення бажання допомогти науці (57%). Також згадувалися альтруїзм і вдячність медичній галузі. Але важливий аспект: 16% учасників прямо заявили, що хочуть таким чином надати зміст власній смерті.
Показовим прикладом є активістка Сьюзан Поттер. Вона жила з тяжкими хворобами та заповіла своє тіло науковому проєкту в США. Її тіло було заморожено, розрізано на тисячі тонких шарів і оцифровано.
Так було створено «віртуальне анатомічне тіло» — 3D-модель, яку можуть використовувати студенти-медики для навчання.
Автор фото, Getty Images
У дослідженнях Бет Хантер серед жінок, які пережили рак, багато учасниць висловлювали бажання вплинути на поведінку своїх близьких — щоб ті більше дбали про здоров’я та не нехтували медичними оглядами.
«Залишити слід, — підкреслює Хантер, — особливо важливо для людей, які стикаються з загрозою смерті».
Крім того, такі роздуми надають психологічну підтримку. У хоспісах та лікарнях іноді застосовують «практики спадку»: людям пропонують створити щось особисте та значуще — щоденник, альбом, малюнок, листа або так званий «етичний заповіт», де можна залишити свої думки, цінності та поради для близьких.
Дослідження демонструють: такі методи зменшують тривожність, депресивні стани та допомагають людям спокійніше переживати останній етап життя.
Спадок цінностей
Матеріальна спадщина охоплює фінанси, нерухомість, сімейні реліквії, фотографії, щоденники, будівлі, названі на чиюсь честь.
Проте дослідження свідчать: люди найчастіше прагнуть передати не речі, а саме цінності.
Йдеться про такі якості, як доброта, віра, повага до оточення, бажання допомагати. В одному з досліджень, де аналізувалися історії 38 жінок різного віку, учасниці говорили саме про передачу життєвого досвіду та внутрішніх орієнтирів.
Вони робили це різними шляхами: через особистий приклад, релігійні практики, письмові спогади, аудіозаписи або автобіографії.
Такий «спадок цінностей» має позитивний вплив і на саму людину.
У дослідженні серед американців віком 65+ ті, хто задокументував свої життєві принципи в окремому документі, частіше висловлювали відчуття спокою, прийняття минулого та чіткого розуміння того, що для них насправді є важливим.
Один з учасників описав цей процес так: він «нагадує тобі, що ти пережив, які перешкоди здолав і що допомогло тобі впоратися».
Страх смерті та пошук сенсу
Хоча про спадок людство замислювалося тисячоліттями, як наукова дисципліна його почали вивчати відносно нещодавно — приблизно 75 років тому.
У 1950 році психолог Ерік Еріксон запровадив поняття «генеративність» — прагнення людини дбати про наступні покоління та робити внесок у їхнє життя. Він вважав це ключовим завданням середнього віку, а відсутність такого прагнення може негативно позначитися на подальшому житті.
Пізніше інші дослідники розширили цю концепцію: турбота про майбутнє не обмежується віком — це може бути процес, що триває протягом усього життя.
Однак існує й інший потужний рушій — страх смерті.
«Коли люди починають думати про смерть, вони ставлять собі запитання: у чому взагалі полягає сенс життя?» — зазначає професорка Кімберлі Вейд-Бензоні.
За її словами, роздуми про смерть спонукають людину перейти від відчуття тривоги до осмислення значення власного існування.
Автор фото, Getty Images
Інші науковці вважають, що прагнення залишити слід пов’язане з потребою сприймати життя як завершену оповідь.
Ми ніби перетворюємо себе на головного героя розповіді, а наш спадок — на фінальний висновок цієї історії, який ми передаємо наступним поколінням.
Чи можливо «спланувати» власний спадок
Дослідники наголошують: людина не має повного контролю над своїм спадком. Його інтерпретують та переосмислюють ті, хто залишається.
Проте сам процес обдумування того, що ми хочемо залишити, вже впливає на нас за життя.
Науковці навіть пропонують документувати свої «спадкові наміри» — тобто те, якою людина прагне залишитися в пам’яті інших. Такі роздуми часто сприяють більш усвідомленій поведінці: люди починають більше піклуватися про майбутнє, займатися благодійністю, підтримувати екологічні ініціативи або створювати соціально значущі проєкти.
Для підприємців це може означати вибір, спрямований не лише на прибуток, але й на суспільний внесок.
Зрештою, ця ідея має подвійний ефект: вона надає людині відчуття сенсу «тут і зараз», а водночас створює можливість для «символічного безсмертя» — коли частина тебе продовжує існувати завдяки тому, що ти зробив.