Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, Лорд Лукан і його дружина ВеронікаPublished 17 червня 2026Час прочитання: 6 хв
Лорда Лукана було визнано винним у скоєнні вбивства Сандри Ріветт 19 червня 1975 року, проте на той момент він уже зник.
BBC поспілкувалося з його дружиною у 1980 році.
Випадок Лорда Лукана є незвичайним і моторошним, але на перший погляд послідовність подій видається зрозумілою.
У ніч на 7 листопада 1974 року британський аристократ, Лорд Лукан, імовірно, ховався у темряві в підвальному кухонному приміщенні свого будинку в лондонському районі Белгравія.
Він мав намір убити свою дружину, з якою вже не проживав, але помилково забив до смерті 29-річну няню своїх дітей, Сандру Ріветт, переплутавши жінок.
Після цього він також напав на саму леді Лукан. Вона змогла втекти та підняти тривогу. Тим часом Лорд Лукан утік, і, як припускають, стрибнув у море біля Нью-Гейвена, де затонув. Чоловіка так і не знайшли, хоча згодом з’являлися повідомлення про його можливі появи по всьому світу – на всіх континентах, окрім Антарктиди.
Наявні докази та факт втечі графа після події свідчать проти нього. 19 червня 1975 року під час розслідування смерті Ріветт суд коронера за 31 хвилину визнав Лорда Лукана винним у вбивстві. Проте, якщо заглибитися, виникає більше запитань, ніж відповідей.
Чому особа, яка, за свідченнями, була чутливою до вигляду крові, обрала такий жорстокий і насильницький метод? Як він міг сплутати Ріветт зі своєю дружиною під час тривалого нападу? І чому леді Лукан довго не зверталася по допомогу, лише згодом побігла до найближчого пабу та вигукнула: “Він убив няню, допоможіть мені”?
Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, Лорд Лукан готується до перегонів на моторних човнах
Все це формує одну з найвизначніших нерозкритих кримінальних таємниць історії Великої Британії.
Обидві версії подій тієї ночі – як лорда, так і леді Лукан – є “сумнівними”, зазначає історик Алекс фон Тунцельманн, ведучий подкасту “The Lucan Obsession”.
“Здається, що в центрі цієї історії майже немає нічого, на що можна було б спертися, і тому вона дуже відкрита для теорій… Це одна з тих загадок, яка залишається невирішеною і, думаю, вже неможливо її розгадати”.
Ця історія також багато говорить про британську класову систему.
Річард Джон Бінгем, сьомий граф Лукан, одружився з Веронікою, колишньою моделлю та секретаркою, у 1963 році. Він був випускником Ітона, але також професійним гравцем, який, попри прізвисько “Щасливчик”, мав значні борги і був на межі банкрутства на момент убивства.
Після його зникнення виникли припущення, що йому допомогли втекти заможні друзі, відомі як “група Клермон”, названа на честь казино, яке вони відвідували на Берклі-сквер.
Одна з найекстравагантніших теорій стверджувала, що він покінчив життя самогубством за умови, що його тіло віддадуть левам у приватному зоопарку його друга – власника клубу “Клермон” Джона Аспіналла.
Шлюб, який перетворився на кошмар
Постійний інтерес до цієї справи підтримується її неоднозначністю.
“Є рівно стільки фактів, щоб створити розповідь, але при цьому залишається величезний, спокусливий простір для сумнівів”, – каже історик Розмарі Гілл.
Якби сьогодні відбувся судовий процес, вирок “не обов’язково був би очевидним”, вважає фон Тунцельманн.
Однією з причин, чому справа так захопила увагу громадськості, стало те, що вона дуже наочно показала шлюб, який повністю зруйнувався.
“Це були надзвичайно погані стосунки, все було дуже заплутано, що б там не відбувалося”, – каже фон Тунцельманн.
Пара розійшлася в січні 1973 року, і Лорд Лукан переїхав із сімейного житла до квартири неподалік. Він вів запеклу, але безуспішну боротьбу за опіку над трьома дітьми, що, разом із загрозою банкрутства, могло бути мотивом для вбивства.
Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, Джон Бінгем, пізніше 7-й граф Лукан, і Вероніка Мері Данкан оголошують про заручини в 1963 році
Проте існує й інша сторона історії. Вероніка протягом життя мала проблеми з психічним здоров’ям, а через кілька років після зникнення чоловіка її позбавили батьківських прав.
“Мій чоловік досі живий, і я не маю причин вважати інакше, оскільки його тіло не знайшли”, – заявила леді Лукан в інтерв’ю BBC Newsnight у 1980 році.
Щодо подій листопада 1974 року, вона зазначила: “Для мене це була лише коротка пригода, яку я забула. Я відновилася після цього. Це була просто сімейна сварка”. Вона залишалася відстороненою від своїх дітей до своєї смерті у 2017 році.
Сьогодні, вважає фон Тунцельманн, “до її версії могли б поставитися більш критично. Я не стверджую, що вона щось зробила – лише те, що, можливо, вона не розповіла всю правду”.
Водночас журналіст і письменник Джеймс Фокс писав у листі до London Review of Books, що леді Лукан “дуже докладно розповіла мені, як вона врятувалася від чоловіка… Вона ніколи не змінювала й не прикрашала свою версію протягом років. Одна деталь була настільки незвичайною, що її неможливо було вигадати. Коли він схопив її за горло, вона змогла прохрипіти: “Не смій торкатися моїх перлів”.
Припущення щодо подій ночі вбивства Ріветт супроводжуються не меншою кількістю теорій про те, що сталося з Лукана після цього.
Його останній підтверджений слід вранці наступного дня був у будинку друзів у Сассексі – родини Максвелл-Скотт. Там він писав листи, у яких наполягав на своїй невинуватості, називаючи ту ніч “травматичною ніччю неймовірного збігу обставин”.
У листах він стверджував, що випадково проходив повз свій колишній будинок і побачив там зловмисника, тому зайшов усередину, щоб допомогти дружині. Побоюючись, що леді Лукан звинуватить його в нападі, він вирішив “сховатися”.
Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, Поліція шукає лорда Лукана
Його орендований автомобіль Ford Corsair знайшли покинутим у Нью-Гейвені на південному узбережжі через три дні. Усередині були сліди крові, що відповідали крові Ріветт і леді Лукан, а в багажнику виявили свинцеву трубу, схожу на знаряддя вбивства.
Допомога впливових друзів
Дехто вважав, що заможні друзі Лукана згуртувалися, щоб його захистити.
Детектив поліції Сассексу Дерек Вілкінсон сказав BBC: “Я вважаю, що хтось інший привіз машину сюди й залишив її. Думаю, це був відволікаючий маневр”.
Виникли припущення, що так звана “група Клермон” могла допомогти Лорду Лукана уникнути арешту. У пресі сформувався образ того, що Daily Express назвала “щільно згуртованим колом” із “масонським типом зв’язку”.
Джон Аспіналл у своїх інтерв’ю лише підсилював це враження, заявляючи BBC у 1994 році: “Я б зробив для нього те, про що він попросив”, і що якби Лукан попросив притулку, “він би його отримав”.
У 2012 році особа, яка назвала себе колишньою особистою помічницею Аспіналла, повідомила BBC News, що вона бронювала авіаквитки до Африки для двох старших дітей Лукана десь між 1979 і 1981 роками, щоб їхній батько міг їх побачити без їхнього відома.
“Він міг спостерігати за ними здалеку – просто дивитися, як вони ростуть. Було зрозуміло, що він не мав наміру з ними зустрічатися чи говорити або відкриватися їм”.
За даними британського видання Tatler, “за деякими версіями, графа швидко вивезли з країни один із членів “Клермонської групи”… і він досі нібито “безтурботно проводить час на колоніальних курортах”.
Ця версія підсилює майже карикатурний образ Лорда Лукана – привілейованого аристократа-втікача, прапрадід якого командував під час атаки легкої кавалерії під Балаклавою в Криму, і який проводив час за керуванням моторними човнами, бобслейними перегонами та придбанням скакових коней.
Але в центрі цієї історії, заплутаної у міфах і припущеннях, залишається жертва.
“Сандра Ріветт повністю позбавлена голосу в цій справі, – каже фон Тунцельманн. – Її зазвичай просто називають нянею, навіть не згадуючи імені, і вся увага зосереджена на цій надзвичайно дисфункціональній аристократичній родині”.
“Але історикам і журналістам важко це змінити, бо ми не маємо її слів. Ми не можемо почути Сандру, її думку чи реакцію. У нас немає її версії подій”.