Рік з початку Курської операції: як Україна змусила Росію панікувати
Фото: gettyimages.com
Рівно рік тому 6 серпня Збройні сили України розпочали Курську операцію – нашу відповідь на постійні російські обстріли прикордонних територій України, а також дали хорошого щигля генералам, що мріяли побачити в Києві прапор РФ. Коротко про – про те, як в Україні з’явилася «Суджа рідненька», а в Росії – «курські біженці».
Майже ніхто не знав – і це добре
З початку повномасштабного вторгнення РФ деякі українські політики та блогери вимагали від ЗСУ детально викладати плани наступів та пояснювати, де вони мають намір побудувати чергові фортифікації. Мовляв, громадськість хоче знати… Хоча громадськість хоче лише, щоб війна швидше закінчилася.
Зливи та виток інформації з лав військовослужбовців, чутки, шпигунство, прослуховування та публікації в соцмережах робили свою чорну справу – ворог мало не щохвилини знав, де ЗСУ вдарять сьогодні і де завтра копатимуть окопи. І це теж були причиною абсолютно виснаженого стану українських солдатів на Сумському, Покровському, Торецькому, Херсонському напрямках: їх тиснули «м’ясними штурмами», закидали снарядами та бомбами, доки західна допомога проходила «угорську митницю» (точніше, не проходила) у ЄС.
Потрібно було витягнути сили ворога із Сумського напрямку та показати, що Україна вміє не лише обороняться, а й наступати. Курська операція розпочалася несподівано і мала у перші дні такий успіх саме тому, що про неї знали одиниці. Вона готувалася в умовах найсуворішої таємності: техніка ховалася в лісах, військові ночували в покинутих будинках, а пересування маскувались під навчання. Про початок операції українські офіцери дізналися за три дні до її початку, рядові – за добу.
З ввічливості буквально напередодні поінформували Захід, зокрема США, мовляв, на 6 серпня є плани… Союзники не втручалися – втім, росіяни потім все одно кричали на всіх кутках, що це «західне керівництво» відправило українців у курські ліси.
Суджа, яка була «наша»
6 серпня о 5-й годині ранку невідомі «туристи» та «відпускники» (термінологія російська, обкатана на Донбасі 2014-го) перетнули російсько-український кордон біля міста Суджа. Прикордонників ввічливо вклали носами в землю, та вони й не чинили опір: разом із пішими «туристами» кількістю близько 10 тисяч осіб “у гості” завітали танки, БТР та БМП.
У перший же день “прибульці” відвідали з візитом 11 російських населених пунктів на шляху в 15 км і заглянули в західну частину Суджі. Там «туристів» дуже зацікавила така визначна пам’ятка, як склад боєприпасів, який призначався для наступу РФ на Сумщину.
При цьому Україна кілька днів тримала інтригу і не оголошувала офіційно, чи це її громадяни нині гуляють курськими лісами.
З 7 по 10 серпня ЗСУ розширили контроль до 430 кв. км, побували на газовимірювальній станції «Суджа». Поки українці «подорожували», військовослужбовці-росіяни перетворювалися на «гробові» для своїх близьких, а мирні билися в паніці, не знаючи, що робити і куди тікати.
До жовтня ЗСУ взяли під контроль до 1000 кв. км Курської області, включаючи 28 населених пунктів. Суджа була повністю під контролем України до середини серпня. Водночас у соцмережах з’явилися групи зразка « Суджа рідненька », вимоги провести референдум щодо приєднання до України та відкрити відділення української пошти та супермаркети. Все це в гумористичному ключі, звичайно – заразом українці пригадали росіянам усі їхні окупаційні методички.
При цьому українці ставилися до курян більш ніж нормально – навіть допомагали з продуктами, водою та ліками.
Українські частини не лише займали території ворога, а й захоплювали трофейну техніку. Фото: wikipedia.org
«Звільнили!»
Звісно, у Росії трапилася істерика. Звісно, у всьому звинуватили США. Звичайно ж, переконували перелякане населення, що ЗСУ дійдуть до Курської АЕС і підірвуть її, влаштувавши ядерну зиму на підконтрольній їм території Курської області. Найгучніше всіх у соцмережах кричав експрезидент РФ Медведєв, не шкодуючи епітетів та погроз.
Зі страху Росія звернулася до Північної Кореї за поповненням своїх поріділих військ, які хоробро гинули під час штурму безлюдних українських сіл і забули про свої. Корейці надіслали, кого не шкода – практично всі вони були утилізовані чи взяті у полон. Залишки повернулися до КНДР, їхня подальша доля невідома.
Щоб відбити Курщину, Росія перекинула щонайменше 50 тисяч солдатів з інших напрямків. Вони повернули приблизно половину своєї території. У березні цього року ЗСУ залишили Суджу та відступили на вигідніші позиції біля кордону.
Влада РФ оголосила про повне і беззастережне «звільнення Курської області». При цьому мешканці сіл у цій частині Курської області досі не можуть повернутись до своїх будинків, евакуйовані продовжують жити у пунктах тимчасового розміщення, звідки їх уже виганяють. Окремі підрозділи ЗСУ, як і раніше, знаходяться в Курській області, тож захоплені заяви по телевізору про «повне звільнення» – дещо передчасні.
Помилки будуть враховані
Курська операція змусила Росія перекинути значні сили в цей регіон – йдеться про щонайменше 10 батальйонів з Харківського, Херсонського, Запорізького та Куп’янського напрямків. Така передислокація послабила російські позиції на інших фронтах, зокрема, на Покровському напрямку. Незважаючи на те, що росіяни стверджують, що знову зібралися і готові наступати, поки що вони розносять нещасний Покровськ ФАБами, не в силах за рік подолати кілька десятків кілометрів до нього – ЗСУ люто огризаються і не дають ворогові наблизитися.
Але знають в українській армії і про свої помилки під час Курської операції. По-перше, росіяни мали вогневий контроль над логістичними маршрутами, якими йшло постачання ЗСУ в Курській області. По-друге, українці не змогли ефективно закріпитися на цій території через стрімкий контрнаступ російсько-північнокорейської армії. По-третє, наступ проводився надто обмеженим ресурсом, що призвело до виснаження елітних підрозділів ЗСУ.
Помилки будуть опрацьовані і враховані, а росіяни отримали урок, який навряд чи засвоєний, судячи з їхньої мілітаристської риторики. Українці ж зрозуміли головне: на війні не базікають зайвого та не розпочинають операцій без чітко продуманого плану.
Источник: kp.ua