Володимир Фесенко: Без США Путін не говоритиме з європейцями про мир в Україні

Фото: president.gov.ua

Після очевидного провалу всіх мирних зусиль Дональда Трампа щодо мирного врегулювання війни в Україні він знову пригрозив виходом США із мирних переговорів. Хто тепер може стати основним двигуном цього процесу – Європачи якась інша країна, і чи зможуть вони замінити в цій справі Америку, журналіст Коротко про дізнавався у голови Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимира Фесенка.

У Трампа з Путіним зараз цукерково-букетний період

Політолог Володимир Фесенко Фото: uatv.ua

– Де зараз знаходиться головний центр зусиль мирних переговорів, у США чи Європі?

– Головною рушійною силою продовження переговорного процесу залишаються Сполучені Штати. Якби не було Америки та ілюзій Трампа, що з Путіним можна домовитися, цих переговорів не було б взагалі. Але тепер Трамп хоче з’їхати з переговорів і перекинути їх на Європу.

– Чому?

– Тому що вони не дають жодного результату. Путін просто знущається з Трампа, а той не хоче цього визнавати. У Білому домі вже не бачать жодної перспективи цих переговорів. Тим більше, що Трамп не хоче посилювати тиск на Путіна, а без тиску вийти з цього переговорного глухого кута не вийде. Тому президент США вдає, що все добре, все класно, але насправді хоче поступово, непомітно вийти із цих мирних переговорів.

– А чому він не хоче натискати на Путіна, звідки така симпатія?

– Тут може бути кілька припущень. Версія перша – Трамп боїться, що посилення санкцій проти Росії, посилення тиску на Москву зашкодить мирним переговорам та зірве їх. І все повернеться до протистояння, яке було раніше.

Другий момент – для Трампа важливими є домовленості з Росією з економічних питань. У нього явно є інтерес щодо бізнесу з Росією. Путін частково підсадив Трампа на бізнесовий інтерес до великих привабливих і ресурсних мегапроєктів у Росії.

І третя версія взаємної симпатії передбачає, що є якась хімія у стосунках між Путіном та Трампом. Президент США вже давно, ще з часів свого першого терміну, перебуває під якимось дивним впливом російського диктатора.

Йому подобається з ним спілкуватися, а Путін завжди знаходить дуже ефективні тактичні варіанти розмов із Трампом. Він готується набагато краще, ніж Трамп, до таких розмов. Щоразу господар Кремля знаходить такі варіанти тем, які емоційно-позитивно впливають на Трампа. Це теми індивідуального характеру.

То він поставить портрет Трампа, чи мало не молиться за нього. А в останній розмові роздав компліментів на адресу Меланії Трамп, привітав президента США з народженням онуки і так далі. Путін вміє грати на тому, що для Трампа важливо, він налаштовує його на позитивний емоційний тон у спілкуванні та вселяє віру в те, що Путін добрий хлопець і з ним можна домовлятися. Тому емоційно Трампу приємно розмовляти з Путіним, бо він говорить не лише про політику, а й про приємні для Трампа речі.

На противагу спілкуванню з президентом України Володимиром Зеленським, який завжди говорить більше про політику та проблеми. А це сильно напружує Трампа. Тому в нього із Путіним зараз справжній цукерково-букетний період.

Європа не зможе замінити США, а Китай – зможе

– А може Європа замінити США у мирному процесі?

– На жаль, ні. Тому що США виконують роль рушійної сили та формально нейтрального посередника, а Європу росіяни сприймають як союзника України. І ось що ще треба нам розуміти, що росіяни беруть участь у переговорах про завершення війни тільки через Трампа, вони хочуть домовлятися лише з ним. Причому не лише по Україні, а й по цілій низці двосторонніх відносин та співпраці.

І якщо американці вийдуть із переговорів, то Путіна це також повністю влаштує. Для нього головне – щоб продовжувалися переговори щодо двосторонніх відносин між США та Росією. А Європа їм не цікава, і з нею, з Європою, вони вести переговори щодо миру в Україні не будуть.

– І що виходить, без американців – глухий кут?

– Якщо американці вийдуть із переговорів, тоді через деякий час потрібно буде переформатувати мирний процес і включати до цього мирного процесу, наприклад, китайців. Але я сподіваюся, що американці контролюватимуть процес і впливатимуть на нього, хоча б через перспективу ресурсної угоди між Україною та США.

– Тобто Європі не вдасться переконати Путіна припинити війну?

– Ні, на жаль, ні. Але це не означає, що роль Європи – ніяка. Ні, Європа тут відіграватиме важливу роль як партнер України. Вже зараз ми погоджуємо єдину позицію щодо переговорів. Нам важливо, щоб європейці були в переговорній грі, а крім того, для нас важлива і військова підтримка європейців, які посилюватимуть нашу політичну, військову та економічну позицію.

– Хто там зараз найяскравіший лідер європейців у питанні допомоги нашій країні?

– Там зараз немає одного лідера, там є феномен такого собі колективного лідерства. Це Макрон, Стармер, Мерц, Туск, Мелоні. І ця партнерська коаліція продовжує свою роботу, і вона є дуже активною зараз у переговорному процесі. Європейський Союз також нагадує, що зараз вони відіграватимуть дуже велику роль в інституційній підтримці України. Європейські лідери також допомагають нам утримувати американців «у грі» та впливати на позицію Трампа.

Місце проведення переговорів не гарантує позитивного результату

– А у питанні мирних переговорів, хто серед них зараз «яструб», а хто помірніший?

– Тут немає ні «яструбів», ні «голубів». Європейські партнери України чудово розуміють, що переговори необхідні, зокрема через Трампа. Вони також розуміють, що потрібний тиск на Росію, і тут немає принципових розбіжностей. Можуть бути лише невеликі тактичні нюанси.

Наприклад, прем’єр-міністр Великобританії Стармер – прихильник підстроювання під Трампа. Канцлер ФРН Мерц налаштований більш критично до американців. Голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн також висловилася за підтримку Трампа. Але європейці розуміють одночасно необхідність переговорів про завершення війни і водночас, на відміну від Трампа, вони вважають, що треба посилювати тиск на Росію.

– Чим нам може допомогти “коаліція охочих”?

– Це той інструмент політичної та військової підтримки України, який є гнучким і в якому немає бюрократичної тяганини, як у Європейському Союзі, де будь-яке рішення можна або затягнути, або заблокувати. Як, наприклад, це часто робить прем’єр Угорщини Орбан.

У «коаліції охочих» союзники України поводяться дуже гнучко та оперативно. Дуже добре, що вона існує, тому що вона дозволяє швидко приймати рішення у партнерському колі, без бюрократичних та політичних проблем. Тому «коаліція охочих» може стати прообразом майбутнього політичного чи навіть військового формату, в якому буде й Україна.

– Зараз називають три майданчики для переговорів – Туреччина, Ватикан чи Швейцарія. Чому їх обрали?

– Туреччину обрали росіяни, це для них символічний вибір і натяк на переговори в Стамбулі на самому початку агресії у березні 2022 року, коли Москва нахабно диктувала свої умови Києву. Туреччина також влаштовує всіх з погляду логістики. Ну і турки мають досвід досить успішних переговорів.

Щодо Ватикану, то його як місце переговорів лобіюють віцепрезидент США Ді Венс та держсекретар Марко Рубіо. Вони обидва католики. Я думаю, що вони просувають тему Ватикану перед Трампом. Для українців це теж прийнятний варіант насправді.

Але насправді не так важливо. На жаль, місце переговорів не гарантує позитивного результату.

Источник: kp.ua