Не на такий результат розраховував Емманюель Макрон, коли оголошував позачергові вибори до нижньої палати Парламенту. Перший тур виборів, який відбувся 30 червня, завершився на користь праворадикальної партії Марін Ле Пен «Національне обʼєднання», а партія чинного президента посіла третє місце. Чи буде у праворадикалів абсолютна влада у парламенті Франції? Про це та інші перипетії французьких виборів в оглядах матеріалів Politico і Le Monde.
Здобуде праворадикальна партія «Національне обʼєднання» Марін ле Пен і Жордана Барделли омріяну абсолютну більшість у Національній асамблеї після другого туру чи ні, а вони все одно досягли історичних результатів. Створена в 1972-му Жаном-Марі ле Пеном, батьком Марін ле Пен, партія ще ніколи раніше не перетинала позначку 20% на парламентських виборах. Цього ж разу «Національне обʼєднання» отримало підтримку 33,1% виборців, що майже вдвічі більше, ніж на попередніх виборах у 2022-му (18,68%), пише Le Monde.
На другому місці опинився альянс лівих партій «Новий народний фронт» із 28%, повідомляє міністерство внутрішніх справ Франції. А от ліберальна центристська коаліція президента Емманюеля Макрона набрала лише 20%, забезпечивши собі третє місце наразі.
Le Monde зауважує, що у нинішньої коаліції лівих сил справи кращі, ніж у тієї, що була у 2022-му, а президентський альянс показав результати, що перевершили очікування і прогнози.
Французьке видання також пояснює, що цієї неділі 577 виборчих округів у другому турі будуть обирати серед представників партій із найкращими результатами в першому турі. Зазвичай в бюлетені два кандидати, а іноді може бути три чи чотири в тих округах, де кандидати відповідають додатковим вимогам. Французьке виборче законодавство говорить, що будь-який кандидат, який набрав понад 12,5% голосів зареєстрованих виборців округу, переходить у другий тур, уточнює Politico.
Може бути і так, що застосують так званий «республіканський фронт», коли кандидати знімаються з виборів у своєму окрузі і підтримують іншого, у якого більше шансів на перемогу над праворадикальним конкурентом. Це можуть зробити як ліві, так і центристи. Але чи стануть вони просити своїх виборців голосувати за кого завгодно, аби не за ультраправих? Останнім часом до такої стратегії вдавалися нечасто, і це буде головним питанням наступного туру.
Про вживання цієї стратегії вже заявив лідер ліворадикальної партії «Непокірна Франція» Жан-Люк Меланшон, який попросив лівих кандидатів, які посіли треті місця у своїх округах і мають право брати участь у другому турі, знятися з виборів і підтримати того, хто зможе здолати «Національне обʼєднання».
Після першого туру виборів ще надто рано робити прогнози з приводу того, яка партія скільки місць отримає в Національній асамблеї, адже все буде залежати від ситуації у кожному конкретному окрузі.
У порівнянні з попередніми парламентськими виборами, які пройшли в 2022-му, цьогоріч зафіксовано суттєво вищу явку – 65% проти лише 47,5%, наводить статистику Le Monde. Politico повідомляє про явку в понад 66%.
Politico у своєму матеріалі розглядає позиції ключових учасників цих парламентських виборів
Марін ле Пен
Майже з абсолютною точністю можна сказати, що сама ле Пен потрапить до парламенту, адже в своєму окрузі на півночі Франції вона набрала понад 50% голосів виборців. Її сестра Марі-Каролін ле Пен теж посіла перше місце в департаменті Сарта на заході країни. Цікаво, що тут раніше був бастіон правоцентристських кандидатів.
Хай там як закінчиться другий тур парламентських виборів, колишня президентка «Національного обʼєднання» буде, ймовірно, головною кандидаткою на те, щоб представляти свою партію на президентських виборах 2027-го.
Жордан Барделла
У іншому матеріалі Politico наводить слова 28-річного президента «Національного обʼєднання», які вказують на те, що його партії потрібно все або нічого. «Щоб керувати, мені потрібна абсолютна більшість», – сказав Барделла Le Parisien. І його можна зрозуміти.
У Франції президент, як правило, призначає премʼєром лідера головної партії чи коаліції у Національній асамблеї, якщо його партії не вдалося виграти парламентські вибори. В такому випадку наступає так зване «співіснування», яке траплялося в поточній системі тричі. Але цей випадок буде складнішим, якщо «Національному обʼєднанню» не вдасться отримати абсолютну більшість, тобто 289 місць, в нижній палаті Парламенту, а саме такий результат прогнозують їй.
Головний виклик для праворадикальної партії за відсутності абсолютної більшості полягає у тому, що їй потрібно буде шукати коаліційних партнерів у парламенті, які б підтримували її премʼєра у випадку висування йому вотуму недовіри. А це дуже непросте завдання, коли проти тебе виступають майже всі інші політичні сили.
Силу коаліції в парламенті дуже добре демонструє приклад Макрона і призначених ним премʼєрів. Премʼєр-міністрам Макрона вдавалося керувати урядом без абсолютної більшості в парламенті завдяки коаліційним домовленостям в кожному окремому випадку або за допомогою конституційних механізмів, які давали змогу оминути голосування у парламенті. Саме завдяки коаліції урядам Макрона вдавалося вистояти в десятках випадків висування вотуму недовіри.
Якщо ж у «Національного обʼєднання» не буде абсолютної більшості чи надійних коаліційних партнерів, шанси на відставку її нового премʼєра будуть дуже високі, а це може стати чималим каменем спотикання на шляху до омріяного президентства праворадикального кандидата у 2027-му.
Емманюель Макрон
Politico називає найбільшими невдахами першого туру Макрона і його союзників. Коаліція центристських партій має вкрай малі шанси на формування нової керівної коаліції в парламенті. З високою долею вірогідності можна сказати, що центристи втратять десятки зі своїх поточних 250 місць в Національній асамблеї, адже перші результати показали, що вони вибули з майже половини всіх округів.
Союзники Макрона були приголомшені рішенням президента скликати позачергові вибори, а дехто, як-от міністр економіки Бруно ле Мер, відкрито критикували його за це. Багато кандидатів-центристів навіть відмовилися ставити обличчя Макрона на рекламних постерах і плакатах, побоюючись, що це знизить їхні шанси на перемогу.
Жан-Люк Меланшон
Цього разу лівий альянс складався із ліворадикальної «Непокірної Франції», «зелених» і соціалістів під проводом ультралівого політика Жан-Люка Меланшона. Хоча результати цього союзу виявилися непоганими, всередині нього наростає невдоволення Меланшоном, який мітить у премʼєри.
Союзників дуже напружує радикалізм Меланшона, і вони підшуковують собі більш поміркованого лідера. Одним із них може стати його однопартієць Франсуа Руффін, який уже заявив, що «готується» до президентських виборів 2027-го.
Політичні оглядачі вважають, що публічні радикальні висловлювання Меланшона типу того, коли він назвав ректора Університету Лілля Адольфом Айхманом, це його спосіб привертати увагу і залишатися на слуху.
Протести
Тисячі французів, які схиляються до лівих поглядів, після оголошення попередніх результатів у неділю ввечері вийшли на протести проти праворадикалів у центрі Парижу, повідомляє Politico. Це дуже нагадує демонстрацію проти Жана-Марі ле Пена у 2002-му, коли він пройшов у другий тур президентських виборів.
Протестувальників хвилює потенційний прихід до влади партії, яка виступає проти провідних західних цінностей, симпатизує президенту РФ Володимиру Путіну і збирається оголошувати війну мігрантам. Утім протестувальники та інші опоненти праворадикалів не втрачають надію, адже ще є другий тур виборів.
