Олександр Литвиненко 26 березня змінив Олексія Данілова на посаді секретаря Ради нацбезпеки і оборони. Понад 30 років працював над темою нацбезпеки у спецслужбах та академічних закладах. Ще у 2009 році спрогнозував агресію Росії проти України. Що відомо про нового секретаря РНБО та його погляди?
Головні матеріали Forbes Ukraine у email-розсилці. Раз на тиждень на вашій пошті.
Дякуємо за підписку Підписатися
Олександр Литвиненко, 51, з 2021-го і до призначення секретарем РНБО очолював Службу зовнішньої розвідки. Він був найменш публічним головою спецслужби України, на відміну від очільників ГУР та СБУ.
Литвиненко народився в Києві в 1972-му. Освіту здобував у п’яти вишах: Академії ФСБ РФ, Йоркському університеті в Торонто (2002-й), Маршалл-центрі в Німеччині (2005-й), КНУ ім. Тараса Шевченка (2009-й) та Королівському коледжі оборонних наук у Лондоні (2013-й). Має ступінь доктора політичних наук за спеціальністю «основи нацбезпеки».
Кар’єру будував у спецслужбах, державних та академічних колах: СБУ, РНБО, СЗР, Національному інституті стратегічних досліджень, КНУ ім. Тараса Шевченка.
Чого досяг Литвиненко та яких поглядів дотримується?
Литвиненко як науковець у галузі нацбезпеки
Він є автором 35 наукових праць та 12 публікацій у періодичних наукових виданнях. Наукову діяльність нового секретаря РНБО можна умовно розбити на кілька періодів за предметами дослідження:
- 1998–2003 роки – інформаційні операції, теорія пропаганди, інфопростір;
- 2003–2004 роки – політична система України та її реформування;
- 2008–2011 роки – нацбезпека, оборонна політика, військово-технічне співробітництво;
- 2011–2012 роки – співробітництво України з НАТО, Україна та європейська архітектура безпеки;
- 2013–2015 роки – мультикультуралізм, політичні та культурні аспекти сучасної російської ідентичності;
- 2020–2021-ті – глобальний Південь. Останні дві роботи Литвиненка: Близький Схід і Північна Африка як сфера інтересів України (2020-й), Україна і країни Східної, Південно-Східної та південної Азії (2021-й).
Пророцтво Литвиненка–Горбуліна в 2009 році
Крім наукової роботи Литвиненко займався публіцистикою, зокрема в співавторстві з Володимиром Горбуліним. У 2009 році вони разом написали пророчу статтю в «Дзеркалі тижня».
Президент РФ Володимир Путін ще на початку свого правління в Росії в 2000 році зробив ставку на відновлення авторитаризму, а лібералізація та поступ країни на Захід зазнали нищівної поразки, писали Литвиненко та Горбулін у статті. Агресивна політика Кремля стосовно України викликана не діями Києва, а потребами Росії.
Стратегічні цілі Росії відносно Україні, ймовірно, були сформульовані 25 грудня 2008-го на закритому засіданні Радбезу та Держдуми РФ, писали автори. Суть цілей полягає в ультиматумі: Україна може зберегти територіальну цілісність лише під протекторатом Росії над слабкою Україною.
Не виключено, що протекторат є лише перехідним етапом, писали Литвиненко та Горбулін 15 років тому. А остаточна мета Кремля – розділити Україну на три частини: включення південних та східних областей до складу РФ, створення маріонеткового уряду в центрі країни та відмежування від західних областей. Основний полігон для відпрацювання політики Кремля – Крим.
Якщо економічний, політичний та інформаційний тиск не спрацюють, а обраний на виборах 2010 року президент буде незговірливим, то не можна виключати застосування Росією прямих силових засобів проти України, зазначали автори.
«У Кремлі усвідомлюють, що історичне «вікно можливостей» щодо України може зачинитися після 2015 року, після становлення нового покоління українських еліт… Отже, «наступ на Київ» розгорнеться вже найближчим часом і буде рішучим та безпощадним», – попереджали Горбулін та Литвиненко за п’ять років до 2014 року, до окупації Криму та початку російсько-української війни.
Олександр Литвиненко на форумі «Україна. 2024 рік» 25 лютого 2024 року. 26 березня Володимир Зеленський призначив його секретарем РНБО, звільнивши з поста очільника Служби зовнішньої розвідки. Фото Getty Images
Десять тверджень Литвиненка
За два роки повномасштабної війни Литвиненко тричі публічно висловлював свої погляди. У колонках для The Economist у січні 2024-го, агентству «Інтерфакс-Україна» у листопаді 2023-го та на форумі «Україна. 2024 рік» 25 лютого.
Forbes Ukraine зібрав головні тези Литвиненка з цих публікацій та виступу.
1. Цілі Росії – незмінні та складаються з двох частин. Перша – анексія українських територій, які Кремль вважає «історичними російськими землями». Друга – створення залежного від Москви політичного утворення на територіях, які не можуть бути анексовані.
2. Амбіція Путіна – відновлення імперії та новий світоустрій. Війну проти України він сприймає як війну проти Заходу. Якщо Україна впаде, то Росії буде легше встановити контроль над колишніми радянськими республіками.
Нищівна поразка України та безладне виведення військ з Афганістану в 2021-му призведе до швидкої втрати впливу Заходу і США, вважають у Кремлі. Ревізіоністські держави, такі як Китай, побачать це і вирішать, що їхній час настав.
За декілька років буде встановлено новий багатополярний світовий порядок, де найважливіші питання вирішуватимуть кілька конкуруючих держав, включно з Росією.
3. Перерозподіл світу, за планом Путіна, може тривати 10–15 років. Та супроводжуватися конфліктами різної інтенсивності, можливо з ядерною зброєю.
4. Зараз Путін має чотири завдання:
- внутрішня стабільність, мобілізація населення й економіки, збільшення військового виробництва;
- формування альтернативної Заходу коаліції держав «Глобальний Південь+»;
- підготовка до майбутніх агресій. Пріоритет – Молдова і країни Балтії. Привід – нібито порушення прав російськомовних;
- роздмухування конфліктів на Близькому Сході, в Африці та на Балканах. Після вбивства очільника ПВК «Вагнер» Євгенія Прігожина у РФ формують експедиційний корпус із решток «вагнерівців», бійців ГРУ, ФСБ та СЗР для дій в Африці.
5. Ще одним завданням РФ може бути підрив єдності в Україні. Через підживлення амбіцій та провокування військових («тільки вони можуть навести лад») і опозиції. Росіянам байдуже, хто прийде до влади. Головне – занурити Україну в хаос.
6. У 2024-му майже 40% бюджету Росії йде на війну: $100 млрд на оборону і $34 млрд – на правоохоронців та спецслужби. У 2025-му – буде 35% видатків: $93 млрд та $35,5 млрд відповідно. У 2026-му – 31,8%: $69,5 млрд та $35 млрд.
7. Але в самій Росії не все добре. Репресії сягнули масштабів часів Сталіна. Гіперцентралізація призводить до затримки в ухваленні рішень. Знову почався рух дружин і матерів солдатів, який мав вплив на колапс СРСР під час Афганської війни.
8. Україна здатна відбити агресію Росії, якщо буде адекватна військова та економічна підтримка Заходу. Є два критерії до підтримки: тривалість – до припинення агресії РФ; всеосяжність – політична, економічна, військова, розвідувальна, у протидії кібервійні та дезінформації.
9. Війна увійшла в стадію війни на виснаження. У Кремлі готові вести її, скільки треба. Путін вважає, що має достатньо ресурсів, а внутрішні ресурси України нібито наближаються до повного вичерпання.
10. Безпекова угода між Україною та Британією може виявитися набагато важливішою за самий лише її зміст. Це перша угода Києва з великою державою. Вона зачіпає серцевину колишньої Російської імперії, закріплює юридично нову геополітичну реальність і знаменує найглибший зсув Заходу до російської концепції «сфер впливу».
Аналогічні угоди просуватимуть Україну в західний безпековий простір, не вимагаючи присутності західних військ на українській землі. Вони привчають світ до участі України в Альянсі та створюють підґрунтя для вступу до НАТО.
