Автор фото, Alamy
Ви можете вважати, що "Метаморфози" Овідія, антична збірка найвідоміших грецьких міфів, сьогодні абсолютно нерелевантна. Однак його оповіді про бажання та обман виявляють вражаючі паралелі з сучасними викликами, від жорстокості та самоідентифікації до кліматичних змін та кризи біженців.
"Метаморфози" Овідія — це не просто чергова колекція міфів та легенд, це та сама колекція міфів та легенд, яка стала першоджерелом для світової літератури та мистецтва.
Походять переважно з грецьких джерел, але написані латиною приблизно у 8 році н. е., ці міфи вже понад два тисячоліття розповідають історії, з якими так чи інакше знайома кожна освічена людина — від перемоги Персея над Медузою до зарозумілого Нарциса, що закохався у власне відображення у воді.
Розповіді Овідія про прагнення, заздрість, підступність та обман століттями надихали творців мистецтва та літератури. Вони досі залишаються напрочуд актуальними.
"Метаморфози" – це надзвичайно сучасний текст", – зазначає Фіона Кокс, професорка та авторка книги "Присутність Овідія в сучасній жіночій художній літературі", у розмові з BBC.
Здатність міфів трансформуватися, не втрачаючи суті, означає, що "кожному поколінню надається можливість використовувати їх для власних цілей".
"Вони стосуються загальнолюдських цінностей та людського стану. Вони кидають нам виклик — з бажаннями, пристрастями, емоціями, які властиві кожному з нас", — пояснює BBC Фріц Шольтен. Він є куратором виставки "Метаморфози" в Рейксмузеумі Амстердама, що досліджує вплив праці Овідія на мистецтво крізь століття.
Незалежно від того, чи звертаєтеся ви до первісних версій міфів Овідія, чи читаєте одну з численних їхніх сучасних інтерпретацій, або ж досліджуєте численні мистецькі твори, які вони надихнули, ви побачите, що ці давні оповіді вражаюче глибоко говорять про світ, у якому ми живемо сьогодні.
Для Шольтена головна вічна тема Овідія — небезпека людської марнославства та гордині. Міф про Нарциса, що закохався у власне відображення, був представлений митцями, зокрема Караваджо, як застереження. Ця історія неминуче має паралелі з сучасною саморекламою в соціальних мережах.
"Ми закохалися в себе і забули про те, що відбувається навколо нас", — констатує Шольтен.
Автор фото, Palazzo Barberini, Rome
Підпис до фото, Міф про Нарциса, який закохується у своє відображення у воді, здавна використовувався такими художниками, як Караваджо, щоб застерегти від марнославства
Однак, якщо ми зазирнемо за лаштунки наших відфільтрованих селфі та зображень з останніх популярних місць в Instagram, ми виявимо, як зазначає Шольтен, що, подібно до Нарциса, "зрештою це лише відображення та ілюзія, яка не принесла нам того, на що ми сподівалися".
Захоплення Пігмаліона статуєю жінки, яку він сам витворив, давно приваблювало таких митців, як Роден, які використовували цю історію як привід для прославлення власної майстерності. Однак для Шольтена переконання Пігмаліона, що його творіння перевершує всіх реальних жінок навколо нього, віддзеркалює помилкову віру людства у власний винахід — штучний інтелект.
"Ми, люди, вважаємо, що можемо контролювати все і мати рішення для будь-якої проблеми", — говорить він. Але ця самовпевненість має наслідки.
Принаймні, у версії міфу Джорджа Бернарда Шоу, пізніше адаптованій до популярного фільму 1964 року "Моя чарівна леді", персонаж Пігмаліона, Генрі Хіггінс, виявляє, що його "творіння", Еліза, врешті-решт розвиває власну думку. Якщо те саме станеться зі штучним інтелектом, наслідки можуть бути значно менш приємними.
Автор фото, The Metropolitan Museum of Art
Підпис до фото, Любов Пігмаліона до створеної ним статуї приваблювала таких художників, як Роден і Жан-Леон Жером (на фото його "Пігмаліон і Галатея") (Фото: Метрополітен-музей, Нью-Йорк)
Тим самовпевненим лідерам, які зараз обіймають ключові посади — чи то технологічні магнати, чи олігархи, президенти чи прем’єр-міністри — варто було б прислухатися до історії мисливця Актеона. Коли він побачив, як Артеміда купається зі своїми німфами, богиня розлютилася настільки, що перетворила його на оленя, якого потім роздерли його ж мисливські собаки.
"Усі ці світові лідери, сповнені гордості, повинні усвідомлювати, що все може миттєво змінитися", — говорить Шольтен.
Сплеск інтересу до Овідія
Хоча вплив Овідія то наростав, то спадав протягом століть, Кокс звертає увагу на зауваження Марини Ворнер у її книзі "Фантастичні метаморфози, інші світи", що відродження інтересу до Овідія часто відбувалося на історичних перетинах та в моменти невизначеності.
"Мабуть, не дивно, що невпевненість і потрясіння сучасності збігаються зі зростанням зацікавленості Овідієм", — вважає Кокс.
Сама Ворнер використовувала міф про Лето, яка була приречена нескінченно блукати Землею зі своїми дітьми, переживаючи всі тяготи, з якими стикаються біженці, у своєму романі 2001 року "Згорток Лето".
"Відчуття вигнання, бездомності у Овідія ніколи не буває надто далеким… є багато міфів, у яких людей виганяють або вони опиняються далеко від дому, — зазначає Кокс. — Цікаво, що з моменту виходу цієї книги Ворнер, інші письменники також досліджували долю біженців, посилаючись на Овідія".
Вона наводить приклад французької письменниці Марі Ндіай, чий роман 2009 року "Три сильні жінки" був присвячений вигнанню та переміщенню у Франції та Сенегалі.
Автор фото, Alamy
Підпис до фото, Мисливець Актеон перетворився на оленя, якого потім розірвали його власні гончі (Фото: Alamy)
Шотландська письменниця Алі Сміт неодноразово черпала натхнення в Овідія, зокрема, у своїй новелі 2007 року "Дівчина зустрічає хлопця" — сучасній інтерпретації міфу про Іанте та Іфіса, який народився жінкою і виріс чоловіком, події якої відбуваються в Шотландії.
Їхня історія "дозволяє Сміт дослідити страждання тих, хто відчував необхідність приховувати свою стать, а також вшанувати одностатеві стосунки за кілька років до того, як одностатеві шлюби стали законними в Англії та Шотландії", — зазначає Кокс.
Тривожне зростання жінконенависті та гендерного насильства неприємно перегукується з численними нападами на жіночих персонажів у "Метаморфозах". Хоча сам Овідій часто зневажливо ставиться до цих переживань, кілька письменниць нещодавно спробували використати цей наратив на власну користь.
Марі Дар’єсек заперечує, що Овідій вплинув на її міжнародний бестселер 1996 року "Свинарка", проте її оповідь про молоду жінку, яка працює в сумнівному паризькому масажному салоні й поступово перетворюється на свиноматку, багато хто вважає овідієвською.
"У дослідженні сексуального насильства та появі жінки, яка врешті-решт дає відсіч, є передбачення руху #MeToo, пов’язаного з Овідієм. Все більше письменників досліджують теми зґвалтування в "Метаморфозах" з точки зору жертви", — говорить Кокс.
Наталі Гейнс зробила саме це, представивши потужне переосмислення історії Медузи у своєму романі "Сліпа лють" (2022).
"Найдовша версія історії Медузи міститься в "Метаморфозах" Овідія", — розповідає Гейнс BBC. Але саме ця версія викликала обурення у Гейнс. Овідій розповідає, як Медуза колись була вродливою дівчиною, але після того, як її зґвалтував Нептун у храмі Мінерви, богиня вирішила покарати Медузу, а не її ґвалтівника, перетворивши її на чудовисько зі зміями замість волосся. На додачу до травми, її історію подано з чоловічої перспективи — з точки зору Персея.
Автор фото, Надано Juul Kraijer Studio
Підпис до фото, ПОРОДЖЕННЯ Юла Крайєра — це прекрасна жінка, схожа на Медузу, яка, здавалося б, розмірковує про свою долю, поки змії повзають по її обличчю (Фото: Courtesy of Juul Kraijer Studio)
Хоча Гейнс не мала наміру використовувати саме цю версію, вона запозичила деякі її елементи, щоб передати весь жах знущань, яких зазнала Медуза, зокрема сцену, в якій Персей, усвідомивши, що її голова є цінною зброєю, робить для неї підстилку з водоростей, оскільки не хоче класти відрубану шию на твердий пісок.
"Є щось настільки моторошне в тому, як він піклується про її відрубану голову порівняно з тим, як він ставився до неї як до живої істоти. Я, чесно кажучи, вкрала цей момент повністю для фільму "Сліпа лють", – зізнається Гейнс.
Попри своє обурення тим, як ставилися до Медузи, і як неправильно інтерпретували її міф, Гейнс задоволена нещодавніми змінами у сприйнятті цієї історії.
"Вона стала символом жертв сексуального насильства, і це надзвичайно", – говорить вона.
Саме овідіанська трансформація Медузи з темного чудовиська на феміністичну ікону очевидна у зміні її зображення в мистецтві.
Там, де колись її зображували як жахливу істоту, з’явилося "Породження" (SPAWN) Юла Краєра (2019) – вродлива молода жінка, яка, здавалося б, роздумує над своєю долею, поки змії обвивають її обличчя.
Один менш відомий, але зрештою більш позитивний міф, який, на думку Гейнс, зараз готовий до адаптації, — це міф про Філемона та Бавкіду.
"Боги спускаються з Олімпу, щоб випробувати нас, — у цьому є майже казковий елемент. І всі відштовхують їх від дверей, крім Філемона та Бавкіди. Тож боги вирішують покарати всіх інших, затопивши долину, в якій вони живуть, але спочатку вони забирають Філемона та Бавкіду на вищу землю".
Однак ті висловлюють бажання померти разом, коли настане час, і боги перетворюють їх на дерева, що ростуть поруч до кінця їхнього життя.
"Мені це здається казкою про кліматичні зміни", — вважає Гейнс.
Інтерпретація Гейнс збігається з баченням Шольтена щодо найважливішого послання "Метаморфоз".
"За всіма цими загальними та конкретними проблемами завжди стоїть занепокоєння щодо світу та його майбутнього", — зазначає він.
Щоб захистити наш світ і себе, можливо, нам варто вчитися бути більше схожими на Філемона та Бавкіду. Як каже Гейнс, "їхній світ руйнується, але вони демонструють покору перед лицем сил, які вони не можуть контролювати. Це означає, що вони отримують нове життя, можна сказати, несподіване, але не нещасливе".