Автор фото, Musée d’Orsay
"Мати Вістлера" – одне з найвідоміших полотен у світі. Воно перетворилося на мем, що був безкінечно відтворений, зокрема у мультфільмі про Дональда Дака, серіалі "Сімпсони" та романі Набокова "Лоліта". Яким чином ця картина здобула таке визнання?
"Мати Вістлера", справжня назва якої "Композиція в сірому та чорному: Портрет матері художника" (1871), наразі експонується у галереї Тейт Британія в рамках виставки Джеймса Еббота Макніла Вістлера.
Ця ретроспектива є найбільшою за останні тридцять років, а також надає рідкісну нагоду побачити "Матір Вістлера" в місті її створення.
Це також нагода замислитись, чому саме це полотно, а не жоден з 150 інших творів, представлених на виставці, досягло такого успіху.
Історія "Композиції в сірому та чорному: Портрет матері художника" розпочалася з лікарняної довідки та несподіванки.
Одного дня наприкінці жовтня 1871 року Вістлер, 37-річний американський художник, який мешкав у Лондоні, отримав звістку, що його модель Меггі захворіла і не зможе прийти на фотосесію.
Натомість, для свого сина, з неохотою погодилася його мати, Анна Макніл Вістлер. Пізніше, роздумуючи про обставини, що призвели до створення твору, вона зазначила: "Розчарування – це спосіб благословення від Господа".
Проте, благословенню передувало чимало складнощів.
"Композиція в сірому та чорному кольорах" ледь не згоріла під час пожежі у потязі у 1871 році. Наступного року її мало не відхилили від участі у щорічній виставці Королівської академії, допоки друг Вістлера, академік сер Вільям Боксолл, не заступився за неї.
Але навіть після представлення на виставці Королівської академії у 1872 році, критики та громадськість не виявили значного захоплення.
Такий невдалий старт картини навряд чи провіщав їй майбутню шалену популярність, але саме це робить історію ще більш вражаючою.
Полотна Вістлера незмінно зазнавали критики через їхні назви.
Вікторіанська публіка обожнювала розповіді, особливо знайомі з театру, поезії, міфів, і, відповідно, цінувала картини з назвами, що чітко визначали їхній зміст. Натомість, полотна Вістлера мали двозначні описи, як-от "гармонія", "ноктюрн" чи "симфонія".
Автор фото, Tate
Підпис до фото, Симфонія в білому, № 2 "Маленька біла дівчинка", 1864: неоднозначні назви Вістлера, які містили такі слова, як "симфонія", дратували мистецтвознавців вікторіанської епохи
Тому його робота 1872 року, представлена в Королівській академії, здалася публіці емоційно відстороненою; вона була зосереджена на "компонуванні" сірих і чорних відтінків, а не на розкритті внутрішнього світу матері художника.
Проте, сам Вістлер вважав, що випереджає свою аудиторію. Він проповідував принцип "мистецтво заради мистецтва", стверджуючи, що живопис не повинен зосереджуватися на сюжеті, а натомість має задовольнятися власною абстрактною мовою кольору та форми.
Від невідомості до слави
На той час це був радикальний підхід до мистецтва.
Але Вістлер усвідомлював свою роль провокатора і в публічному житті підкреслював її екстравагантною поведінкою, яскравими анекдотами та дотепними висловлюваннями.
Вістлер був одним із перших митців, який культивував образ медійної особистості, викликаючи суперечки та часто звертаючись до преси з лаконічними жартами або саркастичними дотепами, а також вступаючи у словесні баталії з такими критиками, як Джон Раскін.
До певної міри, подальша популярність картини "Композиція в сірому та чорному: Портрет матері художника" була зумовлена скандальністю самого Вістлера. Але у 1870-1880-х роках полотно залишалося переважно невідомим, і певний час художник навіть змушений був передати його на зберігання своїм кредиторам після оголошення банкрутства.
Однак, група захоплених ним колег-художників розпочала успішну лобістську кампанію, спонукаючи французький уряд придбати картину. І ось, у 1891 році вона стала національним надбанням Франції і була представлена у Люксембурзькому музеї.
Автор фото, Musée d'Orsay
Підпис до фото, "Композиція в сірому та чорному кольорах: Портрет матері художника", також відома як "Мати Вістлера"
Вперше за всю історію "Мати Вістлера" вирвалася з сіро-чорної невідомості у золоте сяйво слави.
Її придбання Францією викликало інтерес у американських ЗМІ, і незабаром про неї почали писати численні газети та журнали. В одному з них її назвали "найбільш беззаперечним шедевром другої половини 19 століття". Таким чином, національна гордість сприяла популяризації картини.
Згодом, однак, рекламодавці побачили в картині інше – зворушливий образ турботливої матері. Під час Першої світової війни "Мати Вістлера" з’являлася на пропагандистських плакатах із закликами вступати до армії та про сертифікати воєнних позик, нагадуючи людям про сімейні цінності, які солдати захищали на війні.
Автор фото, Alamy
Підпис до фото, Один із плакатів часів Першої світової із зображенням "Матері Вістлера"
Ще одним поворотним моментом у популяризації твору став 1932 рік, коли Альфред Барр, директор нью-йоркського Музею сучасного мистецтва, домовився про проведення дворічного турне картини по 18 містах США, яке побачили два мільйони людей.
Для Барра Вістлер був одним із художників, які прокладали шлях до абстрактного мистецтва. І під час туру він прагнув утвердити за Вістлером статус американського митця, що зробив вагомий внесок в еволюцію сучасного мистецтва США.
Проте, час проведення турне також мав значення. Це був період Великої депресії, час величезних економічних труднощів для багатьох родин по всій території США.
Завдяки своїй стриманій простоті, картина Вістлера мала всі необхідні елементи, щоб стати символом стійкості та сили материнської фігури – відродження її ролі, яке спостерігалося під час Першої світової війни.
Останньою зупинкою турне по США стало рідне штат Вістлера, Массачусетс, і це збіглося з Днем матері 1934 року.
Автор фото, Alamy
Підпис до фото, У 1934 році в США випустили поштову марку із зображенням "Матері Вістлера"
Того ж року в США випустили марку із зображенням "Матері Вістлера" та написом "На згадку та на честь матерів Америки". Це ще більше підсилило визнання картини.
Коли Асоціація хлопчиків в Ашленді, штат Пенсільванія, мала обрати сюжет для великої публічної скульптури на тему материнства у 1937 році, вони зупинилися саме на полотні Вістлера.
Справжній ключ до успіху
Як тільки слава "Матері Вістлера" почала стрімко зростати, зупинити її стало вже неможливо.
Вислови шани та пародії з’являлися у нескінченних та доволі різноманітних формах. Художники запозичували її формат для власних портретів, карикатуристи жартували з її урочистого спокою, а письменники та режисери згадували її як символ “респектабельного” смаку середнього класу.
Оригінальна концепція, що обігрувалася в мемах із зображенням картини, легко сприймалася. Тема материнства є універсальною, а композиція та колористика полотна Вістлера достатньо прості, щоб їх легко скопіювати.
Водночас, відсутність чіткого сюжету зробила картину відкритою для різноманітних тлумачень. Саме тому її постійно переосмислюють, особливо у жартівливому та провокаційному ключі. Покірність та стоїцизм матері можна ефектно поєднати з будь-якою формою нерозумності, а її старомодність – з сучасними технологіями. Замініть її на кота чи собаку – і це все одно виглядатиме кумедно.
Популярність цього образу почалася з його появи в друкованих виданнях на початку 20-го століття, а потім була увічнена в мультфільмах Діснея, на обкладинках журналів і в рекламі.
Сьогодні ви можете знайти інтерпретації "Матері Вістлера" за участю багатьох несподіваних персонажів, наприклад, Черепашок-ніндзя, героїв "Вулиці Сезам" або ж "Маппет-шоу".
Автор фото, Mickey Mouse & Friends
Підпис до фото, "Мати Вістлера" в мультфільмах Діснея
Цей процес перетворення картини на мем повністю суперечить початковим художнім принципам Вістлера.
"Мистецтво має бути незалежним від будь-яких балачок", – писав він колись, – і має уникати "відданості, жалю, любові, патріотизму тощо".
Якою б іронією, невпинна популярність "Матері Вістлера" ґрунтувалася саме на сентиментальному погляді на материнство та національну гордість США. Слава на таких умовах була б анафемою для Вістлера.
Популярність мистецького твору часто виходить за межі контролю його творця. Епатажна особистість Вістлера та його художня майстерність заклали підґрунтя для слави "Композиції в сірому та чорному: Портрет матері художника".
Справжнім ключем до її успіху став час. Спочатку картина не здобула великого визнання і ніби чекала моменту, коли США знадобиться національний шедевр та материнська фігура.
І коли цей момент настав, "Мати Вістлера" перестала бути просто "композицією" – вона стала символом.