Автор фото, Courtesy of Francília Costa and Luiza Silvério
Підпис до фото, Луїза Сілверіо і Франсілія Коста
«Ого, яка зарозуміла маленька монахиня, яка неприємна маленька монахиня».
Це, безумовно, не було кохання з першого погляду. Насправді, коли Луїза Сілверіо вперше зустріла свою майбутню дружину в монастирі, вони відчували взаємну неприязнь. Обидві вступили туди у віці 19 років, але з п’ятирічним інтервалом.
Вже одружена, Франсілія Коста, з радістю в голосі, продовжує свою розповідь для BBC News Brasil:
«Я думала про неї те саме. Господи, як дівчина може бути такою зарозумілою?»
Франсілія вже провела в монастирі п’ять років, коли туди шість років тому прибула Луїза. Вона вже склала урочисті обітниці — бідності, цнотливості та послуху — і навчалася на факультеті теології. Виросла під опікою глибоко релігійних бабусі й дідуся в напівпосушливому сільському регіоні штату Піауї на північному сході Бразилії, вона природно тяжіла до чернечого життя.
Потім з’явилася Луїза. Незадоволена «порожнечею» своїх підліткових років у штаті Мінас-Жерайс на південному сході Бразилії, вона також відчула покликання присвятити себе повністю релігійному служінню.
«Ми вступили до монастиря з певною метою — і ця мета полягала в служінні Богові», — зазначає Франсілія.
Поступово, протягом наступних двох років, ця спільна мета зблизила цих двох сестер — досвідчену черницю та початківця-новачку. Вони стали подругами, і повільно їхня взаємна неприязнь перетворилася на захоплення.
Але саме в той момент, коли їхня дружба почала розквітати, їхня відданість монастирю почала згасати.
Автор фото, Courtesy of Francília Costa and Luiza Silvério
Підпис до фото, Щоб заощадити гроші, Франсілія та Луїза вирішили разом винаймати квартиру
Пандемія Covid призвела до того, що Франсілія почала страждати від панічних атак. Страх заразитися та поширити вірус часто охоплював її. І під час сеансів терапії вона почала переосмислювати свій вибір.
«Чернече життя — це дуже прекрасне життя, але потрібно мати фізичне й психічне здоров’я. Недостатньо лише вміти молитися», — говорить вона.
Тим часом Луїза, переживаючи смерть своєї бабусі, також почала страждати від панічних атак, а згодом — від депресії. Її терапія також привела її до висновку, що необхідно поставити психічне здоров’я на перше місце — і відмовитися від мрії скласти обітницю та прожити решту життя в монастирі.
«Луїза також потребувала подбати про своє психічне здоров’я», — зазначає Франсілія.
«І коли вона вирішила піти, це стало для мене шоком. «Боже мій! Дівчина в такому віці має здатність думати про те, щоб почати життя заново, де б це не було. А я не можу навіть подумати про новий початок, хоча прожила набагато більше поза цим місцем, ніж у ньому».
Натхненна сміливістю своєї молодшої подруги, Франсілія окремо дійшла того самого висновку. Вона також вирішила залишити монастир — хоча це виявилося складніше, ніж вони обидві очікували.
«Життя тут, назовні, непросте», — каже Луїза. «Це справді важко.
Ти не знаєш, чи зможеш вступити до університету, чи знайдеш роботу».
Автор фото, Courtesy of Francília Costa and Luiza Silvério
Підпис до фото, Франсілія зізналася Луїзі у своїх почуттях після того, як вони разом подивилися романтичну комедію
Франсілія відчувала подібне.
«Уявіть собі співбесіду — хтось запитує: «Яка у вас освіта?» — «Теологія». І яку роботу я зможу знайти?» — каже вона.
І коли вона нарешті вирішила піти, провівши в монастирі сім років, Франсілії довелося придбати повністю новий гардероб, щоб розпочати нове життя без чернечого вбрання.
Найбільшою фінансовою проблемою, однак, стала оплата оренди, тому, щоб зекономити кошти, дві подруги вирішили оселитися разом в одній квартирі.
Одного вечора, після спільного перегляду романтичної комедії «Кохання у Вероні», де персонажі спочатку ненавидять один одного, а потім закохуються, Франсілія зізналася Луїзі, що її почуття до неї пройшли той самий шлях.
У підлітковому віці обидві вважали себе бісексуальними — але це не вплинуло на їхнє прагнення стати монахинями чи рішення вступити до монастиря.
«Це не змушувало нас боятися Бога чи перебування там», — каже Луїза.
«Я не хотіла бути у стосунках із кимось. Я справді хотіла жити в безшлюбності, слідувати своїй вірі, своїй Церкві. Я не думала про можливість піти і почати стосунки з кимось».
Франсілія погоджується:
«Не було часу думати про щось інше», — зазначає вона.
«Потрапити туди було дуже легко, а ось вийти з монастиря — найскладніше, з чим мені довелося зіткнутися».
Автор фото, Courtesy of Francília Costa and Luiza Silvério
Підпис до фото, Після того як фотографи почули історію Луїзи та Франсілії, двоє з них запропонували зняти їхнє весілля як подарунок
Тепер, живучи разом як пара, їхньою найбільшою дилемою стало те, як продовжувати практикувати свою віру.
У рік після того, як вони залишили монастир, і за два роки до свого весілля, у жовтні 2025 року, Папа Франциск — перший латиноамериканець на чолі Римо-католицької церкви — дозволив священникам благословляти одностатеві та «нерегулярні» пари за певних обставин.
Проте Церква все ще вважає одностатеві стосунки «об’єктивно гріховними» і не визнає одностатеві шлюби.
«Це те, про що ми з Фран багато говоримо вдома», — каже Луїза.
«Не можна розділяти людського Ісуса та божественного Ісуса. Він єдиний. І нашу сексуальність та нашу віру не можна розділяти, тому що це частина нас. Ми — пара, яка має віру, і немає способу це розділити».
Пара підтримує зв’язок із черницями та братами з часів свого життя в монастирі — але жоден представник Церкви не прийшов на їхнє весілля. Втім, як зазначає Луїза:
«Ми отримали багато тепла, повідомлень та молитов, присвячених нам і нашому дню.
Можливо, у нас немає фото біля вівтаря в церкві — але у нас є фото з Божою Матір’ю Апаресіда (статуя Пресвятої Діви Марії, матері Ісуса, яку вшановують у Бразилії). Для нас вона уособлює вдячність, заступництво і посвячення нашої родини Богові».
Автор фото, Courtesy of Francília Costa and Luiza Silvério
Підпис до фото, Жінки
Вони також не відмовилися від відчуття місії, яке привело їх до монастиря ще в юному віці.
Після того, як вони поділилися своєю історією в соціальних мережах, пара почала отримувати все більше повідомлень — як від християн із запитаннями про власну сексуальність, так і від представників ЛГБТ+ спільноти із запитаннями про віру.
«Це справді зміцнило наше бажання відкрито говорити про свою історію — про нашу сексуальність і про нашу віру», — зазначає Луїза.
«Це має сенс і допомагає багатьом людям. Цей простір ще більше зміцнює наш шлях віри як окремих людей і як пари. Кожна можливість поділитися нашою історією — для нас це спосіб показати продовження нашої місії».
Франсілія додає:
«Наша місія — бути тут, щоб слухати історії та допомагати людям. Один із найбільших викликів, коли ти працюєш через соціальні мережі, — це знати, як слухати і як говорити.
Тому що я завжди казала: «Якщо одного дня мені доведеться створити сім’ю, Бог покаже мені ту модель сім’ї, яку Він хоче, щоб я побудувала». Тож… ось ми.
Як би неймовірно це не звучало, якщо у світі існує Купідон, то нашим був Бог».