Автор фото, Alamy
Нервове виснаження та емоційне спустошення — це не новомодні явища. У Середні віки вони також були поширені. І мудрість того часу щодо подолання професійного вигорання напрочуд актуальна й сьогодні.
Симптоми, як зазначав богослов раннього середньовіччя Іоанн Кассіян, завжди були подібними: відчуття втоми й безвиході, бажання бути деінде, тільки не на робочому місці, а також “затуманеність розуму” – “незрозуміла метушня думок”, через яку його сучасники почувалися безпорадними та марними, прагнучи “розради уві сні”.
Якщо ви коли-небудь переживали стан виснаження, знесилення чи депресії, вам можуть бути знайомі принаймні деякі з цих почуттів.
Можливо, ви вважаєте, що такі проблеми — унікальний результат тиску XXI століття. Але Кассіян писав у V столітті нашої ери, а його слухачами були не сучасні менеджери, а перші християни, які вичерпали свої духовні сили.
Чи можуть історичні розповіді пролити світло на наші сучасні труднощі та навіть запропонувати шляхи їх подолання?
Саме так стверджує історик Пітер Джонс у своїй новій книзі “Самодопомога із Середньовіччя: подорож у середньовічний розум” (Self-Help from the Middle Ages: A Journey into the Medieval Mind).
У ній він захопливо описує, як “священники-психотерапевти” — так він називає їх — допомагали своїм парафіянам впоратися з душевними стражданнями.
Автор фото, Alamy
Підпис до фото, У V столітті богослов Іоанн Касіян був серед ранніх християнських мислителів, яких можна назвати "священниками-терапевтами"
Його дослідження показує, наскільки поширеним протягом історії було відчуття спустошеності — і саме усвідомлення цього може стати джерелом розради для тих із нас, хто переживає “темну ніч душі”.
“У Середньовіччі є надзвичайно багато мудрості”, — каже Джонс. Адже ми вже стали свідками появи численних книг про “філософію способу життя”, які черпають ідеї з праць давніх стоїків.
Можливо, настав час звернути увагу й на деякі середньовічні рукописи.
Загублений в Сибіру
Джонса надихнула написати цю книгу власна криза — “найхолодніша зима мого життя”. З причин, які йому досі важко пояснити, він погодився на посаду завідувача кафедри історії в Тюменському університеті в Сибіру.
Температура там була настільки низькою, що після лише 20 хвилин перебування на вулиці він переставав відчувати ноги. Він мав великі труднощі з мовою і страшенно сумував за рідним Дубліном.
“Я мав досліджувати матеріали й готувати свої заняття, жити своїм життям, — пише він. — Але я просто не міг змусити себе щось робити”.
Коли Джонс почав розробляти новий курс про сім смертних гріхів, він почав помічати відлуння власного нещастя в середньовічних текстах, які досліджував.
“Ви бачите, що вони проходили через те саме, через що проходимо ми, — каже він. — Ці відчуття завжди були однаковими, і люди завжди переживали такі кризи”.
Автор фото, Alamy
Підпис до фото, "Ацедія", або лінь, була одним із семи смертних гріхів – середньовічної системи цінностей
Як пояснює Джонс, сім смертних гріхів не з’являються в Біблії, а були сформульовані ранніми християнськими мислителями, зокрема Кассіяном.
Пізніше їх розвинув папа Григорій Великий, який, як пише Джонс у своїй книзі, вважав їх “ідеальним інструментом для опису проблем людського розуму”. Ця система, покликана “впорядковувати й аналізувати всі думки”, включала: гординю, заздрість, гнів, лінощі, жадібність, ненаситність і хіть.
До XIII століття з’явилася низка популярних посібників, які мали допомагати “священникам-психотерапевтам” знаходити найкращі способи допомогти своїм парафіянам подолати ці проблеми під час сповіді.
“Коли дивишся на ці матеріали, картина дуже нагадує терапію, — каже Джонс. Замість того, щоб повчати людей, “вони заохочують до розмови, яка є дуже глибокою і тонкою — вона допомагає докопатися до суті”.
Аcedia — відсутність любові, духовна порожнеча
Сьогодні ми часто пов’язуємо лінощі з навмисною бездіяльністю чи прокрастинацією, але середньовічні автори розуміли емоційну порожнечу, яка стояла в основі цього стану.
У ті часи це називали acedia — стан, який охоплював “відсутність любові, параліч турботи, духовну порожнечу”, пише Джонс.
“Це коли все, що раніше наповнювало ваш день світлом, тепер залишає вас холодними й байдужими”.
Автор фото, Alamy
Підпис до фото, Гравюра 1612 року, що зображує порок ацедії – на думку середньовічних мислителів, це була виліковна хвороба
Джонс каже, що знайшов сильний відгук у рукописі XIII століття, який був у бібліотеці в Триніті-коледжі в Дубліні.
Автор описує acedia як стан, коли ти “стоїш посеред стрімкої річки, обличчям до течії, вода піниться й б’є по ногах, але у тебе не має сил рухатися вперед”.
Тим часом твори “Архіпоета” — анонімного автора XII століття з Німеччини — описують величезне розчарування від його роботи чиновником. Його скарги могли б знайти відгук і в будь-якого сучасного керівника.
“Його вірші були про нескінченну роботу на марній посаді, яку він вважав дріб’язковою і безглуздою, — про те, як він віддає всього себе, працюючи на межі виснаження”.
Джонс далеко не єдиний історик, який помітив ці паралелі між середньовічними та сучасними недугами.
У своїй книзі Exhausted (“Виснажені”) історик культури (а також коуч для керівників) Анна Катаріна Шаффнер проводить прямий зв’язок між acedia, яку описували середньовічні християни, і сучасним вигоранням.
Серед симптомів цього стану, за її словами, були, зокрема, схильність “заїдати” емоції та шукати бездумних розваг замість занять, які мають справжній сенс.
“Це класичне замкнене коло: люди, які страждають від acedia, дедалі менше здатні медитувати й розмірковувати про духовні речі, а їхні невдалі способи відновити енергію ще більше погіршують їхній стан”, — пише вона.
“У цьому сенсі вони нічим не відрізняються від нас — виснажених людей XXI століття, які через вигорання вдаються до безлічі подібних непродуктивних способів втечі від проблем”.
Тернисті поля й могутні гори
То як середньовічні люди давали собі раду? Автор рукопису з бібліотеки Триніті-коледжу пропонує завуальовану біблійну алюзію.
“Подобається вам це чи ні, але євусеї живуть у ваших володіннях, — пише він. — Ви можете підкорити їх, але не можете винищити”.
Як пояснює Джонс, євусеї — це давній народ, який колись захопив Єрусалим і якого було неможливо повністю вигнати.
Таким чином автор радить людині, яка страждає від acedia, навчитися жити зі своїми почуттями, а не боротися з ними.
Автор фото, British Library/ Wikimedia Commons)
Підпис до фото, "Трактат про чесноти й пороки" Вільяма Перальда радить тим, хто страждає від психічного виснаження, знайти вищу мету
“Трактат про чесноти й пороки” Вільяма Перальда пропонує схожий підхід.
“Він радив пам’ятати, що поле, яке заросло терням, одного дня дасть плоди”, — пише автор.
Щоб змінити спосіб мислення, Перальд радить знайти “міцну гору” — певну вищу мету, яка допоможе пережити складні часи.
“Вам потрібна підтримка і сила від когось, кого ви любите, або від чогось, що ви любите, щоб пройти через це, — пояснює Джонс. — Якщо ви вірите в те, що любите, зрештою воно повернеться до вас”.
Джонс побоюється, що в повсякденній розмові, без ваги й глибини оригінальних джерел, “ці ідеї можуть звучати банально”. Але його перекази напрочуд нагадують сучасні методи лікування вигорання та інших емоційних проблем.
Наприклад, терапія прийняття і відповідальності (Acceptance and Commitment Therapy, ACT) закликає нас визнавати власні емоції, не намагаючись їх змінити.
Окрім того, що ми вчимося приймати ці переживання, нам радять визначити власні цінності й робити усвідомлені кроки, щоб жити відповідно до них.
Додайте до цього кілька середньовічних образів — поле, заросле терням, і могутню гору — і отримаєте щось дуже близьке до рецепта Перальда, якому вже 800 років.
Можливо, найважливіше, чого ці середньовічні мислителі можуть нас навчити, — це сила самопрощення. Це ще одна тема, яка часто повторюється в сучасній психотерапії.
Автор фото, Alamy
Підпис до фото, Кассіян у своїх рукописах розглядав симптоми втоми, безнадії, туману в голові та прагнення до "втіхи сну"
Джонс звертає увагу на твори XII століття Бернарда Клервоського — одного із співзасновників ордену тамплієрів.
“Він порівнював хороше життя з бігом пересіченою, нерівною місцевістю і казав, що кожен, хто біжить достатньо довго, неодмінно впаде або спіткнеться, — пояснює Джонс. — У всіх нас бувають моменти, коли ми повністю втрачаємо напрямок”.
За його словами, велике заспокоєння дає саме усвідомлення того, що ти не самотній у своїх стражданнях: якою б не була твоя проблема, люди протягом тисячоліть переживали схожі відчуття.
“Втішає, що потягом історії були люди, які проходили через те саме”, — каже він.