"За що вони завинили?" BBC побувала в іранській школі, де внаслідок атаки загинули 120 дітей
Амайне Надемі обережно крокує руїнами своєї колишньої школи. Уламки пошкодженого бетону небезпечно звисають із зруйнованого поверху. Деякі класні кімнати досі збереглися – їхні стіни прикрашені малюнками повітряних кульок та квітів.
Цей матеріал містить шокуючі деталі про загибель дітей
33-річна вчителька точно пригадує розташування приміщень: класи для дівчат – на верхньому поверсі, для хлопців – унизу, кабінет директора, кімната для молитв.
Від її класу залишилися лише руїни. Саме там вона навчала першокласниць у початковій школі Шаджарех Таєбех у Мінабі – невеликому містечку на півдні Ірану.
Ваш пристрій не підтримує відтворення мультимедійних файлівPlay video, "BBC visits Iran school where strike killed 120 children", Тривалість 0,2500:25
Підпис до відео, У пошкоджених приміщеннях досі можна розгледіти дитячі стільці та прикраси на стінах
28 лютого, на самому початку американсько-ізраїльської війни з Іраном, удар по школі перетворив звичайний ранок суботи на одну з найтрагічніших подій цього конфлікту – і найсмертоносніший інцидент для мирного населення.
Загалом підтверджено загибель 156 осіб, включно зі 120 дітьми. Серед жертв була вагітна жінка та її ще ненароджена дитина, як повідомляє прокуратура Мінаба.
Експерти стверджують, що наявні свідчення вказують на те, що удар по школі завдали американські сили. Школа знаходиться поряд із комплексом Корпусу вартових Ісламської революції (КВІР), який, як показують супутникові знімки, зазнав численних атак.
Сполучені Штати не визнали своєї відповідальності за цей удар, хоча американські медіа повідомляли, що військові слідчі вважають: найімовірніше, американські сили здійснили атаку ненавмисно.
Підпис до фото, У зруйнованих кімнатах досі можна помітити дитячі стільці та прикраси на стінах
Біль від того, що сталося, не вщухає. Вчителі розповідають, що щодня моляться на цьому місці. Рятувальники досі шукають останки загиблих.
Велика частина верхнього поверху обвалилася на нижній. “Це вже не можна назвати школою”, – зауважує Амайне. Це лише “стіни, що випромінюють смерть, горе та кров, пролиту тут”.
Іранська влада наполягала на тому, щоб ми відвідали цю школу. На їхню думку, це свідчить про те, що кампанія, яку Вашингтон представляє як удар по військовій та оборонній інфраструктурі Ірану, насправді спричинила руйнівні втрати серед цивільного населення.
"Ударна хвиля відкинула всіх нас"
Шкільний день розпочався як завжди, згадує Амайне.
Оскільки це був священний для мусульман місяць Рамадан, діти зібралися в молитовній кімнаті для читання Корану, пригадує вона, а потім вона почала навчати своїх учнів новій літері перської абетки.
Але коли перші удари прокотилися Іраном, директор школи оголосив про припинення занять, розповідає вона. Вчителі почали телефонувати батькам, аби ті забрали дітей.
За словами Амайне, коли вона вперше почула вибух неподалік від школи, у її класі на верхньому поверсі залишалося лише п’ятеро з 15 її першокласників. Вона розповідає, що стояла в коридорі й кинулася назад до дітей.
"Щойно я зібралася вийти, ракета влучила в школу, – говорить Амайне. – Щось вдарило мене в голову та голови моїх учнів – нас усіх відкинуло".
Потім, як вона описує, густий чорний дим заполонив класну кімнату: “Я навіть не бачила дітей, яких тримала на руках. Ми не могли дихати”.
Вона пригадує, що чула ще один вибух, а також крики, плач дітей, а потім – як сама школа почала руйнуватися: “Все було знищено за одну мить”.
"З мене і моїх учнів лилася кров", – додає вона.
Підпис до фото, Вчителька Амайне Надемі розповідає, що дим був настільки густим, що вона не бачила дітей, яких тримала
Коли дим ненадовго розсіявся, вона, за її словами, почала передавати поранених дітей людям, які були внизу, а потім пробиралася крізь вогонь і уламки до шкільної брами, де побачила натовп батьків. Багато хто з них прибіг на місце події навіть не взувшись, згадує вона.
Вона каже, що не могла збагнути, чому батьки біжать до школи, бо в стані шоку й замішання думала, що всі інші вже вибралися з будівлі: “Я не знала, що всі вони були під завалами”.
Амайне шість років викладала в першому класі цієї школи. Вона називає імена учнів і колег, які загинули того дня: Адріна з її першого класу, яка, за її словами, загинула на сходах разом із матір’ю; Фатеме з другого класу та багато інших, зокрема учні шостих класів. Вона пам’ятає, як навчала їх абетки.
Загинули також директор школи, його заступник, вчителі фізкультури та релігії.
"Знайдіть мого сина"
За лічені хвилини на місце почали прибувати рятувальники.
Реза Бешараті, співробітник Іранського товариства Червоного Півмісяця, каже, що був серед перших рятувальників, які прибули на місце трагедії. Він розповідає, що дороги біля школи були заповнені транспортом – родини в розпачі поспішали туди, аби знайти своїх дітей.
Мінаб – невелике місто. Коли Реза пробирався крізь натовп і зайшов у завали, він, за його словами, впізнавав знайомих людей, серед яких були і його власні родичі.
"Ми почали шукати людей, сподіваючись, що, можливо, хтось вижив, – каже він. – Але, на жаль, живих не було".
Підпис до фото, Реза Бешараті розповідає, що не може забути побачене під час пошуку людей у зруйнованій будівлі
Він каже, що загиблих знаходили у жахливо понівеченому стані: “Можливо, лише руку, можливо, лише ногу… Жоден не мав цілого тіла”. Багато родин упізнавали своїх дітей за взуттям або одягом, додає він.
Одна з родичок Рези шукала свою дитину й благала: “Просто знайдіть мою дитину, знайдіть мого сина, – розповідає він. – Я не міг сказати їй, що її син загинув. Ми всі плакали”.
Реза каже, що образи, які він побачив під час пошуків у зруйнованій будівлі, не дають йому спокою: “Я не міг спати кілька днів, – каже він. – Коли я заплющую очі… я згадую те, що тут побачив”.
Розслідування атаки
Коли почали з’являтися деталі атаки, Дональд Трамп спочатку звинуватив Іран, не надавши доказів.
Міністр оборони Піт Гегсет заявив, що військові проводять розслідування, і наголосив, що американські сили “ніколи не цілять по цивільних об’єктах”.
Пізніше він оголосив про ширше розслідування, яке очолив офіцер, не пов’язаний із Центральним командуванням США (Centcom). Адміністрація Трампа досі не оприлюднила результати цього розслідування.
Декілька американських ЗМІ повідомили – посилаючись на людей, обізнаних із перебігом військового розслідування США, – що попередні висновки вказували на помилку. Ймовірно, застарілі дані, надані Управлінням оборонної розвідки США, призвели до того, що школу помилково визнали частиною військового об’єкта.
Експертний аналіз відео показав, що по комплексу КВІР (Корпусу вартових Ісламської революції), розташованому поруч зі школою, влучила високоточна керована ракета Tomahawk. Ні Ізраїль, ні Іран, як відомо, не мають таких крилатих ракет.
Супутникові знімки засвідчили, що ударів зазнали школа та декілька будівель у комплексі, а перевірені відео показали, що район вразила серія атак. Військові карти США також підтверджують проведення американських операцій на півдні Ірану, зокрема в районі Мінаба, у цей період.
Історичні супутникові знімки показують, що територія школи раніше була частиною комплексу КВІР, але з 2016 року її відгородили стіною. Вона має окремі входи та власне подвір’я.
Крім того, інформація про те, що це місце є школою, була загальнодоступною в інтернеті. Архівні копії сайтів жіночого та чоловічого відділень школи, зроблені за кілька місяців до атаки, містять адресу цього об’єкта.
Голова Центрального командування США (Centcom) у травні заявив перед комітетом Конгресу, не надаючи додаткових деталей, що розслідування “складне”, оскільки школа перебувала “на чинній базі КВІР для крилатих ракет”. Міністерство закордонних справ Ірану відкинуло це як “безпідставну вигадку”.
КВІР, окрім масштабної військової, безпекової та економічної діяльності, також опікується деякими громадськими та медичними закладами.
Місцеві жителі розповіли Перській службі BBC, що раніше на цій території базувалася морська бригада КВІР, але, за їхніми словами, вони вважали, що військове використання об’єкта припинилося кілька років тому. На фотографіях видно, що серед будівель комплексу були клініка та автомийка.
BBC звернулася за коментарем до Міністерства оборони США та американських військових. Представники заявили, що розслідування триває і наразі нової інформації немає.
"Її впізнали за шкарпетками"
За кілька хвилин їзди від зруйнованої школи розташований цвинтар, де поховані багато учнів і вчителів.
Щовечора родини збираються біля могил. Матері витирають пил із фотографій своїх дітей. Батьки сидять і моляться ще довго після того, як настає темрява.
Навколо них діти граються поміж надгробків своїх загиблих братів і сестер, чиї життя обірвалися надто рано.
Підпис до фото, Мати каже, що дев’ятирічна Сетаєш мріяла стати вчителькою
Масуме Мехран Шехабаді щодня приходить відвідати свою дев’ятирічну доньку Сетаєш, часто залишаючись біля могили до пізньої ночі.
Вона була серед батьків, які прибігли до школи після атаки. “Школи вже не було, – говорить жінка, її голос тремтить. – Був лише дим, дитяче волосся, рука з одного боку, нога – з іншого. Їх розірвало на шматки”.
Масуме додає: “Я продовжувала кликати не лише Сетаєш, а всіх дітей: “Діти, де ви?”
Родина Сетаєш не отримувала підтвердження її загибелі до ранку наступного дня, розповідає Масуме. Вона згадує, що її неодноразово запитували, якого кольору шкарпетки були на дитині, і вона відповідала, що кремові. Саме за шкарпетками, каже вона, Сетаєш і вдалося ідентифікувати.
Дев’ятирічна дівчинка мріяла стати вчителькою, додає її мати. “Вона розставляла своїх ляльок на дивані й казала: “Я ваша вчителька. Я вже в початковій школі, тому я вчителька”.
Як і для багатьох батьків тут, горе переплелося з гнівом. “Нехай Трамп буде знищений, щоб кров цих дітей не була пролита марно”, – каже Масуме.
Підпис до фото, Масуме розповідає, що побігла до школи й побачила, що будівля зруйнована, а дітей "розірвало на шматки"
"Вони прийшли навчатися"
Уряд Ірану неодноразово згадував Мінаб у своїх заявах, на міжнародних аренах та у матеріалах державних ЗМІ.
Навіть на літаку з іранською делегацією, яка летіла на переговори, був напис “Мінаб-168” – посилаючись на кількість загиблих, яку раніше називали офіційні представники.
Ця атака надає Ісламській Республіці потужний контраргумент до опису Вашингтоном своєї військової кампанії.
Підпис до фото, Щовечора родини відвідують могили своїх близьких, які загинули під час атаки
Війна розділила іранців. Дехто радів початку авіаударів, розлючений переслідуванням дисидентів і вбивствами протестувальників. Вони сподівалися, що зовнішній військовий тиск нарешті послабить режим або навіть призведе до його повалення.
Деякі противники уряду розповіли BBC, що сприйняли удар по Мінабу як величезний шок. Він унеможливив подальше підтримання уявлення про “чисту, хірургічно точну” війну і дозволив владі представити себе як захисників іранського народу від іноземної агресії.
У Мінабі Амайне приходить на цвинтар, проходячи між могилами своїх колишніх учнів.
На сусідній меморіальній стіні – обличчя дітей, працівників школи та батьків, які того суботнього ранку вийшли з дому й більше не повернулися.
Мати Сетаєш досі сидить біля могили своєї маленької доньки.
"Чим завинили ці діти? Вони носили зброю? Олівець, книжка, зошит і шкільний ранець. У них не було зброї… Вони прийшли навчатися", – говорить вона.
Репортаж за участі Джасмін Даєр.
Навааль Аль-Магафа передає репортаж з Ірану за умови, що жоден із її матеріалів не буде використаний у Перській службі BBC. Ці обмеження стосуються всіх міжнародних медіаорганізацій, що працюють в Ірані.