Роман Сініцин (Балан) – капітан Збройних сил України. Перед мобілізацією у 2023 році керував військовим напрямком Благодійного фонду Сергія Притули. Під час служби в силах оборони України очолював розвідувально-ударний підрозділ БПЛА.
У 2026 році команда Михайла Федорова залучила Романа Сініцина до роботи в Міністерстві оборони. У липні він обійняв посаду державного експерта директорату політик закупівель Міноборони, відповідаючи за реформу системи державного гарантування якості. Проте 16 липня стало відомо, що Михайло Федоров не буде виконувати обов’язки міністра оборони в новому уряді Сергія Корецького.
«Суспільне» поспілкувалося з Романом Сініциним, щоб обговорити звільнення Федорова, протести, а також те, що реально вдалося зробити в міністерстві за пів року. Це інтерв’ю також про простір для корупційних зловживань у Міноборони, нового головнокомандувача та його виклики. Відеоверсію розмови можна переглянути тут.
Ваш нещодавній допис про переведення до Міністерства оборони викликав неабиякий інтерес. Востаннє ми зустрічалися у 2023 році, коли ви розпочали військову службу. Тепер вас запросили до Міноборони, ви перевелися, і одразу відбулася відставка уряду. Скільки ж часу ви офіційно пропрацювали в МО?
Я продовжую працювати. Нас із побратимом офіційно перевели 2 липня. Цей процес зайняв приблизно півтора місяці, що є дуже швидким темпом. Насправді, це реактивна швидкість, проте цьому сприяло повне сприяння з боку Міністерства оборони. Ще до офіційного переведення, близько місяця, за сприяння командирів ми займалися підготовчими етапами для запуску реформи.
Я працював і продовжую працювати у команді Мстислава Баніка, заступника міністра, який відповідає, зокрема, за закупівлі та їх реформування. Ми з побратимом займаємося трансформацією системи державного гарантування якості.
Будь ласка, поясніть, про що саме йдеться.
Це ціле управління, яке наразі є військовою структурою зі штатом близько тисячі осіб. Воно дісталося нам у спадок ще від Радянського Союзу. Тоді існувала система «воєнприйомки»: у плановій економіці при кожному оборонному підприємстві були військові представники, які оцінювали якість кінцевої продукції.
Команда Михайла Федорова мала на меті провести аналіз та аудит процесів усередині цього органу. Враховуючи, що це досить велика організація з точки зору кадрового складу, планувалося зрозуміти, як все відбувається, розкласти процеси на етапи, а потім трансформувати цей військовий орган у цивільну агенцію. Тут можна провести аналогію з Агенцією оборонних закупівель.
Чи здатні цивільні фахівці аналізувати якість подібної продукції?
Це залежить від номенклатури продукції. Ідея полягає в створенні цивільної агенції, але з певними військовими посадами. Частина фахівців зі старого органу перейшла б до нового, отримала б підвищення зарплат. Також планувалося залучати спеціалістів з реального ринку, які б займалися гарантуванням якості високотехнологічної продукції: дронів, РЕБ тощо. Наразі вони майже не підпадають під систему державного гарантування якості, або це відбувається дуже точково, в ручному режимі. Ми вважаємо, що це дозволить покращити та оптимізувати систему.
Після скандалу з мінами, який ми всі пам’ятаємо, значну частину повноважень нинішньої структури з державного гарантування якості було скорочено. На даний момент у структурі Міноборони існує орган із досить розмитими повноваженнями між різними учасниками процесу закупівель, представниками державного замовника тощо. Цей орган мав пройти процесуальний, функціональний та кадровий аудит.
Роман Сініцин під час інтерв’ю. Суспільне Новини/Дмитро Суслов
Повертаючись до історії з мінами, чи означає це, що це управління мало б контролювати якість, щоб запобігти випадкам постачання неякісних мін для армії?
Йдеться про все, що постачається до Збройних сил, а також про ремонти та модернізацію техніки, та багато інших напрямків.
Насправді, докорінна реформа закупівель неможлива без аудиту та коригування процесів у органі, що відповідає за якість. Тому це була комплексна частина загальної реформи закупівель у Міноборони.
Адже, гадаю, вже ні для кого не секрет, що запускалися та запускаються тендерні майданчики, тендерні закупівлі…
Михайло Федоров сам розповідав про це – і коли ще був міністром оборони, і на своєму брифінгу після відставки.
Умовно кажучи, це створення більш конкурентних, прозорих та зрозумілих умов для учасників ринку. Це також часткове мінімізація корупційних ризиків. Нагадаю, оборонний бюджет перевищує трильйон гривень – це колосальна сума. І в сфері державних закупівель цілком очевидно, що існує низка компаній, які прагнуть неправомірної вигоди. Ми бачимо це і зі ЗМІ – постійні розслідування, кримінальні справи тощо. Але це лише верхівка айсберга.
Навколо протестів та звільнення Михайла Федорова точаться жваві дискусії, багато інформації в соціальних мережах. Ви, певно, бачили багато з цього. Як ви ставитеся до припущення, що головною причиною конфлікту, який виник, стало майбутнє закупівель і оборонний бюджет загалом?
Я цілком допускаю таку версію. Однак, думаю, зійшовся комплекс факторів.
На мою думку, однією з причин такої ситуації стали саме певні кроки та прогрес у реформі закупівель. Це відкриття ринку для ширшого кола учасників, постачальників, виробників – з ціновими критеріями, з більшою прозорістю. Це підготовка та фактичний запуск так званого Реєстру зброярів. Це тендерні закупівлі, які відбувалися і тривають – наприклад, «старлінколети», а в планах були РНКА, FPV тощо. Це мільярди гривень, які раніше розподілялися непрозоро або недостатньо прозоро.
Крім того, профільний департамент Міноборони, також із новим керівником, який приїхав з фронту два-три місяці тому, ініціював аналіз та перегляд десятків старих контрактів на предмет їх доцільності. Це стосується як так званих «коротких» артилерійських снарядів, так і ракет для реактивних систем залпового вогню малої дальності. Консультації з десятками військових частин підтвердили, що це їм не потрібно, але чомусь це контрактувалося. Це також стосується гранатометних пострілів, автоматичних гранатометів. Гадаю, не варто пояснювати, що це вже давно неактуально: зона ураження становить 10-15 км, і станкові гранатомети не застосовуються вже близько півтора року. Але держава чомусь продовжувала їх закуповувати, хоча Генштаб подавав відповідні потреби. Загалом було ініційовано перегляд цих закупівель на суму близько 25 мільярдів гривень.
Мітинг на підтримку ексміністра оборони України Михайла Федорова у сквері біля театру імені Франка у Києві, 16 липня 2026 року. Суспільне Новини/Олександр Магула
Тобто, коли ви переглядали, на що витрачається оборонний бюджет, ви консультувалися з військовими?
Звісно, це постійний прямий зв’язок. Також все робиться на основі здорового глузду, адже частина команди – це люди, які пройшли бойові дії та розуміють поле бою. Коли бачиш, що купуються снаряди короткої дії, а артилерія зараз не працює на відстані менше 10-12-15 кілометрів, це абсолютно недоцільно. Крім того, це постійний зв’язок та зворотний зв’язок із командирами військових частин, начальниками штабів тощо.
А як ви поясните, чому все це потрапляло до списку потреб?
Це цікаве питання. Можливо, комусь було вигідно, щоб це потрапляло до списку потреб. Я не беруся це прямо коментувати чи стверджувати щось точно. Але, повторюся, йдеться про мільярди гривень, які можна було б не просто заощадити – це не вдасться – а перерозподілити на більш пріоритетні потреби. Такі як дрони, РНКА, засоби радіоелектронної боротьби, пікапи, багі тощо.
До речі, з пікапами також була проведена пряма закупівля. І було законтрактовано 5 тисяч пікапів – контракти вже укладені, якщо я не помиляюся. Це фактично перша закупівля таких легких транспортних засобів для Збройних сил. Ми чудово розуміємо потребу та необхідність, адже бронетехніки на полі бою практично немає, а саме такі легкі та маневрені транспортні засоби вивозять усе: підвезення боєприпасів та особового складу, логістична робота в тиловій зоні тощо.
Видання «Українська правда», пишучи про можливі причини конфлікту довкола Міністерства оборони та звільнення міністра Михайла Федорова, згадувало, що, зокрема, компанія Fire Point домагалася більшої частки у державному замовленні далекобійних дронів, але отримала значно меншу. Висловлювалося припущення, що представники компанії могли скаржитися на Федорова. Чи вам щось відомо про цей випадок?
Я не готовий це коментувати. Абсолютно. Про цей випадок я дізнався теж зі ЗМІ.
Однак, є об’єктивний факт. Місяць тому було оголошено тендер на закупівлю так званих «старлінколетів» у трьох чи чотирьох категоріях. «Старлінколети» – це ударні БПЛА, що використовують систему зв’язку Starlink. Це дозволяє уражати цілі на тимчасово окупованих територіях, зокрема в Криму. Не так, що екіпаж запускає дрон за координатами, і він прилітає або не прилітає. А безпосередньо керувати ним до моменту влучання в ціль. А також змінювати цілі на ходу. Доки в нас є доступ до технології Starlink, а у ворога – ні, ці засоби слід використовувати максимально. І їх має бути багато у силах оборони – це важливо, щоб, умовно, у підрозділах їх була достатня кількість для оперативного порушення логістики ворога, знищення складів ПММ тощо.
Саме з цією метою було оголошено швидкий тендер на велику кількість таких дронів. Не пам’ятаю суми, оскільки це зона відповідальності загальної команди реформи закупівель – але це десятки, можливо, сотні мільйонів гривень. І тут вже відіграє роль не потреба, що спускається від Генштабу чи Командування Сил логістики.
Часто, я підозрюю, замовлення організовувалися під конкретні моделі або конкретних виробників. Були випадки, аналогічні тим, що стосуються екскаваторів – про це я ще розповім. Тут же головним є ціновий критерій. Виробників таких засобів в Україні десятки, і є також аналоги за кордоном. Тому виробник, який на основі певних технічних характеристик, доволі детально прописаних, заходить на цей тендер і виграє його в ринковій конкуренції.
Щодо екскаваторів – це, здається, публічна історія, висвітлена зокрема журналістами-розслідувачами. Йдеться про те, що Командування Сил логістики спускало потребу на екскаватори під одного конкретного виробника. При цьому на ринку існують ще два-три виробники з абсолютно аналогічними технічними характеристиками, і вони дешевші. Тобто закупівля була фактично прописана під одного учасника.
Ми таке спостерігали постійно. Це звичайна буденна ситуація, коли спускалася потреба – можливо, завуальована – під конкретних виробників.
Команда Михайла та Мстислава, профільного заступника, з цим – десь успішно, десь не дуже – боролася. Коригували це, ініціювали перегляд на основі координаційних штабів із Генштабом, робочих груп. Це все затягувалося. Але, тим не менш, частину таких історій вдавалося «збити», частину – ні.
Роман Сініцин під час інтерв’ю. Суспільне Новини/Дмитро Суслов
На брифінгу, який Михайло Федоров провів після свого звільнення, він заявив:
«Були начальники департаментів, призначені приватними компаніями. Вони просто зі співробітниками певних правоохоронних органів приходять на наради. Я коли дізнався, чому ти, начальник департаменту, запрошуєш сюди правоохоронців на нараду по снарядах або, наприклад, по релокації підприємства — я був здивований. Ми почали звільняти цих людей».
Чи можете ви пояснити, про що йдеться? Чи ви стикалися з подібним?
Я особисто з таким не стикався, але раз міністр про це заявив, то, мабуть, такі факти були.
Щодо кадрового аудиту Міноборони, то я точно знаю, що ключові посадовці, відповідальні за прийняття рішень щодо розподілу бюджету тощо, були направлені на поліграф та додаткові перевірки внутрішньої безпеки. Дехто з них не пройшов поліграф. Частина відмовилася проходити дослідження, їх звільнили або перевели. Усі нові особи, які прийшли в команду закупівель – включно зі мною – також проходили поліграф. Це, звісно, не стовідсотковий інструмент для відсіювання доброчесних чи недоброчесних людей, але сам факт відмови проходити тестування або його провалу (це стосувалося, зокрема, заступників керівників департаментів) є дуже показовим.
Ви сказали, що продовжуєте працювати. Від чого залежить ваша подальша доля? Ви є військовослужбовцем і не можете просто так звільнитися.
Я не можу ані звільнитися, ані перевестися просто так. Це можливо лише за погодженням мого безпосереднього керівництва. Потім це все йде на рівень міністра, який приймає рішення про переведення.
Запущено низку процесів, деякі тривають за інерцією. Це нормативне забезпечення, аналіз, аудити, бізнес-аналізи різних процесів, зокрема в моїй сфері реформ. Поки що не з’явилася інша команда, якій можна було б передати справи, відзвітувати та перейти на іншу посаду. Очевидно, новому міністру, як і нинішньому виконувачу обов’язків, потрібен час, щоб розібратися в запущених процесах та реформах і вирішити, що продовжувати, а що ні. Я так розумію, це відбувається. Євген Хмара на цій посаді вже два тижні. Гадаю, йому знадобиться ще чимало часу, щоб усвідомити масштаби всіх проблем та ухвалити рішення.
Чи будуть усі ці реформи просуватися такими ж темпами, як за попереднього міністра – не знаю. Адже фактично була цілісна, досить монолітна команда, яка швидко рухалася вперед у багатьох реформах, не лише в закупівлях, а й в інших сферах.
Нагадаю, попередній міністр Денис Шмигаль пробув на своїй посаді пів року, і Михайло Федоров так само. Як громадянин, чесно кажучи, я не розумію сенсу постійних змін. Це стосується не лише Міністерства оборони, а й інших відомств. Змін керівного складу, команд. Це гальмує поточні процеси.
Як, за вашими спостереженнями зсередини системи, такі часті зміни впливають на мотивацію людей? Ви, наприклад, знали, що попередній міністр пробув на посаді пів року, але погодилися піти в міністерство до наступного.
Насправді, для мене це було складне рішення, я не одразу погодився. Не скажу, що служба в зоні бойових дій – це зона комфорту. Але перехід до міністерства – це докорінна зміна. Ви переїжджаєте до Києва, з бліндажа в кабінет. Починаєте формувати команду, адже коли ми прийшли займатися реформою якості, нас було всього двоє. Ми почали шукати людей. Повірте, люди не дуже прагнуть іти на державну службу чи пов’язану з нею роботу. Ми робили ставку на військових, яких можна було б спробувати прикомандирувати або перевести до структур Міноборони для цієї реформи. Тобто ми тільки-но почали рухатися. Ціннісних і фахових людей, які б бажали цим займатися, повірте, дуже мало. І їх важко знайти.
Ексміністр оборони України Михайло Федоров виступає під час брифінгу для медіа у Києві, 16 липня 2026 року. AP/Dan Bashakov
Тарас Чмут, керівник фонду «Повернись живим», в інтерв’ю нам розповідав про високу плинність кадрів у Міністерстві оборони та про фактичну кризу державної служби, спричинену постійними змінами – не лише в Міноборони, а й в інших структурах.
Він дослівно сказав: «Як тільки заступник міністра чи міністр із чимось розібрався, зрозумів, куди треба бігти, де на це шукати кошти, яку команду під це треба – у нас черговий виток: усіх звільняють, приходить наступний, і починається з нуля».
Чи все починається з нуля?
Ну, дивіться, новій команді для початку потрібно ввійти в курс справ, зрозуміти систему, як це працює. Це займає не тижні, а місяці. Команда Михайла, незважаючи на безліч поточних завдань, які потрібно було вирішувати, щоб система не впала і все працювало приблизно так, як працювало раніше, мала також розробляти десятки різних реформ: трансформацію війська, трансформацію закупівель тощо.
Коли ми прийшли на початку червня, деякі процеси були лише на стадії запуску. Це стосується закупівель. Почалися тендерні закупівлі пікапів, «старлінколетів», нарешті запустили Реєстр зброярів. Фактично за два місяці все це почало функціонувати і входити в певне русло. А тут – раптом! – нове керівництво.
Можливо, відбудеться часткова або повна зміна команди, якій знову доведеться входити в курс справ. Це розкіш, яку ми не можемо собі дозволити під час повномасштабної війни, коли фронт потребує швидкого та ефективного забезпечення. Тому мені, як громадянину, суб’єктивно, важко зрозуміти логіку дій вищого військово-політичного керівництва.
Річ не в прізвищах – не в Федорові, не в Драпатому, не в Сирському. А в тому, чому і що сталося, яка мотивація. І її не пояснили. Пояснили конфліктом – ну, добре, будь-який конфлікт можна вирішити. Чи потрібно було в ньому розбиратися? Очевидно, так. Ніхто, я так розумію, особливо не розбирався. Просто змінили уряд, на мою суб’єктивну думку, заради зміни одного міністра. Чому не були спрогнозовані наслідки, зокрема, медійні? Чи протести?
Про протести. Ви – революціонер із досвідом.
Ну, це дуже голосно сказано.
Як студент ви брали участь у Помаранчевій революції. Пізніше були учасником Революції Гідності. Чи допускали ви, що звільнення Михайла Федорова може призвести до протестів?
По-перше, я не думав, що його звільнять. На мою думку, це було б безглуздо. Якихось конкретних великих «факапів», назвемо це так, не було. Крім того, це, мабуть, перший міністр, чи взагалі людина, пов’язана з війною, яка мала якесь бачення, стратегію ведення цієї війни, стратегію перемоги. Я не пам’ятаю, щоб у когось було щось настільки відчутне, що можна було б пояснити словами та покроково.
Коли я особисто усвідомив, що було рішення про звільнення Михайла та, очевидно, команди, яка працювала над певними питаннями – виник суспільний запит, зумовлений недостатньою комунікацією. Після брифінгу Михайла, де він виклав свою точку зору, питання протестів висіло в повітрі, цю історію можна було передбачити. Я для себе це зрозумів одразу.
Жоден політтехнолог чи група політтехнологів не зможе за кілька годин спонукати тисячі людей у різних містах, зокрема за кордоном, вийти на площі з якимись картонками. Це абсолютно органічна історія. Чому її не передбачили аналітики й не донесли до військово-політичного керівництва? Чесно, не розумію. Бо для мене – і, думаю, для вас – це була очевидна річ.
Знову ж таки, справа не в прізвищах – справа в недостатній комунікації щодо зміни керівництва. Чому це зробили? У всіх були надії на реформи. Велика кількість людей бачила цей план перемоги – і це якась історія, за якою ми… рухалися. Вже, мабуть, не рухаємось? Не знаю.
Роман Сініцин під час інтерв’ю. Суспільне Новини/Дмитро Суслов
Президент Зеленський пояснював, що існує запит на реформу мобілізації, але через нібито розбіжності між Федоровим і Сирським вона досі не запущена. Також, схоже, загалом між Федоровим як міністром оборони та Сирським як головнокомандувачем існував конфлікт. Це стосується ймовірних причин звільнення, відомих нам на даний момент.
Ми з вами записуємо це інтерв’ю 29 липня. На 31 липня учасники протесту планують ходу в центрі Києва. Як, на вашу думку, розвиватиметься ситуація далі?
Важко прогнозувати. Думаю, люди продовжуватимуть виходити і запитувати: «Чому так? Куди ми рухаємося?» Це на тлі постійних заяв про важку зиму. Хоча всі зими були важкі, я погоджуюсь, що у разі масштабної мобілізації противником, у нас можуть виникнути серйозні проблеми взимку чи навесні.
По суті, ми говоримо про суспільний запит на справедливість, про бажання рухатися до перемоги. Цей запит не задоволено. Люди не зрозуміли, що сталося, навіщо це сталося. Твердження про конфлікт, в якому не хотілося розбиратися – звучить дивно, адже в ньому потрібно було розібратися. Це не конфлікт двох менеджерів на підприємстві – це ситуація, коли дві людини відповідають за наш рух у військовому плані, за нашу перемогу, за нашу стратегію війни та перемоги.
Тому мені це все незрозуміло, як і тисячам людей, які виходять у Києві – і, думаю, будуть виходити. Можливо, менше, можливо, більше. Це все реактивна історія: щось відбувається – люди виходять, висловлюють свою позицію, незадоволення певними рішеннями. А процес потрібно розглядати в динаміці. Може щось статися – і це спонукає ще виходити, і так далі, і так далі.
Відставка головнокомандувача Сирського – поки що головний результат цих протестів. Як військовослужбовець, як ви сприймаєте той факт, що переважно цивільні люди, учасники протестів, вплинули на зміну головнокомандувача Збройних сил України?
А ви впевнені, що вони вплинули на зміну головнокомандувача? Що вплинуло на зміну головнокомандувача? Ми щойно розмовляли про недостатню комунікацію в цій історії. Тож я не знаю, що вплинуло. Можливо, люди з картонками, можливо, ні. Можливо, якась стаття в ЗМІ, можливо, хтось із військово-політичного керівництва переосмислив свої дії.
На момент звільнення Михайла Федорова виглядало так, що в конфлікті «Федоров-Сирський» президент вирішив звільнити Михайла Федорова. Водночас кілька днів протестів призвели до звільнення головкома Олександра Сирського.
Але ми не отримали відповіді на запитання. Ну, я не отримав. Я не знаю, чому зняли Сирського. Можливо, він не хороший головком, можливо, поганий. Але що взагалі сталося? Це не про прізвища, це про підходи та чесність комунікації з суспільством. Чи спричинили це протести? Я не готовий сказати: «Так, це через протести». Я не знаю. Чесної, відвертої комунікації влади з суспільством чомусь досі немає.
Президент України Володимир Зеленський та Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський у Києві 6 грудня 2024 року. Getty Images/AFP/Genya Savilov
Михайло Драпатий – новий головнокомандувач. Чи перетиналися ви з ним під час волонтерської роботи? Можливо, перетиналися вже як військовослужбовці? Що можете про нього розповісти?
Як військовослужбовець не перетинався. Як керівник військового напрямку фонду Притули – епізодично десь перетинався.
Я впевнений, що на відміну від інших, кого викликали в Офіс президента на «оглядини», у нього є досвід проведення загальновійськових операцій, стратегічне бачення, досвід проведення операцій на кількох напрямках тощо. Тому я б йому побажав лише удачі, бо це дуже складна структура. І це знову ж таки про те, що потрібен час для того, щоб зрозуміти, проаналізувати, адаптуватися і почати приймати певні рішення.
Навіть кумедно – зрозуміти, хто тобі раніше виписував догани, які саме, чи ініціював перевірки. Бо ми знаємо цю публічну історію: від попереднього головкома Михайло Драпатий отримав три догани й купу перевірок з різних причин. Тобто це ті ж люди, які сидять в апараті чи інших структурних підрозділах Генерального штабу.
Виглядає так, що від Михайла Драпатого очікують дуже багато. Ваша суб’єктивна думка: що стане для нього ключовим викликом зараз?
Втримати фронт. Це ключовий виклик. Бо з мого погляду, я розумію, що у нас дуже багато – прямо дуже багато проблем – і в разі активної мобілізації противником, їх стане ще більше.
Недостатня кількість резервів – очевидно. Недостатня кількість особового складу в підрозділах, недоукомплектованість – я бачив це постійно на відрізку фронту, де ми працювали. Відсутність бажання в людей йти до війська.
Це комплекс проблем, які новому головнокомандувачу доведеться вирішувати, щоб утримати ситуацію і, в ідеалі, звісно, покращити її. На шляху до перемоги, сподіваюся.
Головнокомандувач Збройних Сил України Михайло Драпатий, Донеччина, 6 січня 2025 року. Getty Images/AFP/Genya Savilov
Мобілізація, очевидно, є нагальним питанням як для нового головкома, так і для міністра оборони – ким би він врешті-решт не став. Ми також чули це від президента України в контексті побоювань, що росіяни можуть мобілізувати до пів мільйона людей вже цієї осені.
На вашу думку, в чому проблема процесу мобілізації в Україні зараз? Якщо підходити до змін, з чого починати?
Я не готовий комплексно відповідати на це питання. Це була проблема номер один не тільки для старого головкома, а й для нового. Проблеми з мобілізацією почалися, думаю, приблизно в 2023 році – можливо, під кінець. У 2024 році, коли потік добровольців, після так званих «бригад наступу», суттєво зменшився порівняно з 2022 роком. На тлі накопичення великої кількості проблем нереформованої армійської структури, десь – вседозволеності та безкарності, кругової поруки командирів військових частин, роздування «штаток», дисбалансу між бойовою та небойовою компонентами, що призвело до ситуації, коли, умовно, в лінійному батальйоні може бути 15-20 людей, які виконують бойову роботу. А все інше – забезпечення, штаби тощо.
І людей немає. І вони не йдуть. У нас існує практика так званої «бусифікації». Це цілком логічно, враховуючи, що людей не вистачає, а вони потрібні для утримання лінії фронту, формування резервів на випадок активізації ворога на певних ділянках, де бойові дії неактивні.
І це все проблеми, які не вирішувалися через різні обставини. Це проблема не тільки Міноборони – це комплексне питання. Адже, крім Міноборони, є Генеральний штаб, який – як зазначав Михайло на брифінгу – блокував багато ініціатив. І є цілий ряд інших стейкхолдерів цього процесу. Кардинальна реформа мобілізації, по-перше, не буде швидкою. Це займе роки. І вона може відбуватися лише тоді, коли всі рухатимуться в одному векторі, розуміючи, як і куди ми йдемо.
Це історія про діалог у суспільстві. Це історія про, назвемо це так, новий суспільний договір. Про комунікацію: ми хочемо перемогти, чи чого ми взагалі хочемо? Ми хочемо втримати цю країну, не втратити – чи не хочемо? Це про ширший діалог із суспільством, якого, очевидно, немає – як свідчать останні події зі зміною прізвищ. Хоча зміна прізвищ тут нічого не вирішить. Це більш глобальна, накопичена проблема, на жаль.
У контексті мобілізації ви згадали про брифінг Михайла Федорова, а я згадаю про інтерв’ю вже колишнього очільника Генштабу Андрія Гнатова. Він дав це інтерв’ю незадовго до звільнення. І сказав, що Міністерство оборони не ділилося з Генеральним штабом своїми напрацюваннями щодо майбутньої реформи мобілізації.
Щодо людей і мобілізації. Один із поглядів на ці протести, який я чула: протестувальники підтримали Михайла Федорова, бо він за «війну дронів», а не людей. І, можливо, є певне очікування, що оскільки воювати будуть дрони, то широка мобілізація не знадобиться. Що ви думаєте про це?
Я думаю, що більшість людей таких очікувань не мала. Мені здається, люди приблизно розуміють ситуацію.
Навіть якщо воюватимуть дрони, то хтось їх запускає і хтось ними керує. І певною мірою зараз оператори мультироторних засобів типу Mavic, FPV – вони дуже часто є піхотинцями. Тому що класичної лінії фронту, окопаних рубежів, як у Першій світовій війні, – немає. Це розрізнена система спостережних пунктів, позицій, де люди сидять місяцями. І в нас, і в противника. Взагалі, враховуючи наявність дронів, вся концепція війни та ведення бойових дій дуже сильно змінилася. Вона змінюється щодня з розвитком технологій.
Мені здається, мотивація людей трохи інша. Багато хто бачив у новій команді Міноборони, і зокрема в Михайлі, історію про план – куди ми рухаємося, якусь стратегію, яка була комунікована, озвучена та показана. Асиметрія, удари по тилах противника, виснаження та підрив економіки – і так далі. І за п’ять років це, мабуть, перша така історія, яка була комунікована. Чи все вдавалося? Очевидно, не все, і були помилки. Але шість місяців – і ми знову міняємо команду? Яка невідомо, скільки пробуде.
Неприпустимо в країні, що воює, давати такий короткий термін для системних реформ. Це неможливо зробити. Це величезна бюрократична машина, яка чинить опір цим змінам. І ми постійно це бачимо, зокрема на прикладі невеликої кількості важливих реформ у сфері закупівель. Опір, саботаж, створення перешкод – це все було досить активним. Бо десь це про гроші, десь про інтереси, десь про посади, десь про «теплі місця», десь про те, що «ми так звикли, і так десятками років все працювало». «Що ви тут прийшли? Хто ви такі? У нас вислуга двадцять років. Хто ти такий?»
Я так розумію, це приклад із реального життя.
Так, ми стикалися з такими історіями щодня.
Роман Сініцин під час інтерв’ю. Суспільне Новини/Дмитро Суслов
Що Михайло Федоров встиг за ці пів року на посаді – це презентувати нові контракти для військовослужбовців, як чинних, так і майбутніх. Яке ваше враження від цих контрактів як офіцера Збройних сил України?
Це недокомунікована історія. Очевидно. І Михайло це визнавав на брифінгу.
Якби ви не переводилися зараз до Міністерства оборони, а залишилися на своїй посаді у війську – ви б підписували цей контракт?
Ну, по-перше, я його підписав.
Новий?
Новий. Для мене це дає певну передбачуваність перспектив у житті. Я розумію, що через два роки – вже менше – я на певний термін, у моєму випадку досить тривалий (він прив’язаний до кількості днів на «бойових», а я був там нон-стоп два роки), стану цивільним. Або не стану – залежно від ситуації на фронті. Але це чітка рамка, де я розумію, що в певний день, це буде 2028 рік, якщо війна не закінчиться раніше, я стану цивільною особою і зможу планувати своє особисте життя нормально. Бо коли ти військовий, ти отримуєш наказ – і виконуєш його. Ці накази можуть тобі не подобатися, але ти все одно їх виконуєш, і твій час часто не належить тобі. Ти не можеш щось планувати надовго. Ось і все.
Ви кажете, що історія була недокомунікована. Водночас, ви все ж таки підписали.
Зваживши «за» і «проти», так. Але (сміється) бачите, навіть міністр визнав, що історія недокомунікована. Але це був хоч якийсь крок. Військові мали інші сподівання. Я багато з ким спілкувався. Всі хотіли розуміти якісь відчутні терміни служби, перспективи, особливо для мобілізованих. На виході отримали не зовсім те, про що мріяли чи чого хотіли. Але отримали хоч щось – на відміну від того, що не отримували взагалі нічого протягом попередніх трьох років. Ось і все.
До переведення до Міністерства оборони ви служили командиром розвідувально-ударного підрозділу БПЛА в структурі, яку ми не можемо називати. Ваше останнє місце дислокації та роботи – це Запорізька область. Чим ви там займалися?
Переважно – знаходженням та ураженням високопріоритетних цілей. Це РЛС, місця проживання ворожих операторів БпЛА, їхні позиції, склади боєприпасів, дронів, паливно-мастильних матеріалів. Робота по тиловій зоні – це 30+ кілометрів від лінії бойового зіткнення. Тобто організація неприємностей противнику в тилу, часто – в глибокому тилу.
Останні тижні – мабуть, з квітня до моменту мого переведення до Міноборони – це була операція з перерізання логістичних шляхів противника, зокрема через Бердянськ, Мелітополь, Джанкой.
Тобто події, за якими ми всі уважно та захоплено стежимо останні місяці, зокрема удари по тимчасово окупованій території, перерізання логістики ворога там – у цьому є внесок і вашого підрозділу?
Наших екіпажів, так. Значну кількість бензовозів було уражено безпосередньо моїми побратимами та нашими екіпажами. І певний невеликий внесок у цю паливну кризу в РФ – також наш.
Якого рівня досягнув вогневий контроль сил оборони України зараз на тимчасово окупованій території в Запорізькій області?
Я б не сказав про повний вогневий контроль, але епізодичний суттєвий – так.
Навіть з того, що зараз відомо: окупанти змінюють свої логістичні маршрути, намагаються пересуватися не основною трасою, а майже польовими дорогами. Це все також активно відстежується засобами аеророзвідки та вражається.
Не варто думати, що це статична історія. Ось ми взяли під контроль один, два, три логістичних шляхи – і все, ми їх тримаємо. Ворог постійно адаптується, змінює тактику. Зараз навіть іноді один бензовоз або вантажний логістичний транспортний засіб прикривається мобільною вогневою групою на пікапі, що ускладнює ураження, тому що частину наших БпЛА вони збивають. Закриваються їхні логістичні шляхи екіпажами перехоплювачів. Умовно, відсоток успішних уражень у квітні-травні та відсоток успішних уражень зараз – наскільки я розумію, це різні відсотки. Тобто цей відсоток знижується, враховуючи, що ворог здійснює контрзаходи для прикриття своїх логістичних шляхів.
Проте, за умови подальшого безперебійного забезпечення сил оборони – тому що там працюють різні підрозділи – засобами середньої та далекої дії, я думаю, ми зможемо тримати цю ситуацію. Це не повна ізоляція Кримського півострова, якщо говорити конкретно про Крим, але створення значних проблем із постачанням боєприпасів, паливно-мастильних матеріалів, провізії тощо.
І вони вже відкрито говорять про це. Почали говорити ще в червні, що це загрозлива ситуація. І ми бачимо це на прикладі того ж пального на півострові.
Роман Сініцин під час інтерв’ю. Суспільне Новини/Дмитро Суслов
Це не нова для вас робота. Чому саме цього року вдалося розпочати таку кампанію ударів по тимчасово окупованій території, по Росії? Завдяки чому це стало можливим? Це природний розвиток подій, чи цього року з’явилися якісь особливі можливості?
Це, насправді, прописано в цій стратегії, у плані перемоги попередньої команди Міністерства оборони – я маю на увазі Михайла Федорова. Це нарощування спроможностей для ударів, збільшення кількості засобів. Насправді, судячи з нашого підрозділу, навесні, влітку – кількість засобів, які можуть досягати цілей на глибині 150-200 і понад 200 кілометрів, зросла в рази. Якщо раніше це були одиничні випадки, коли ми отримували 10-20 таких безпілотників на місяць, то зараз один екіпаж за місяць може використати до сотні. Ось і все.
Отже, питання забезпечення, навченості особового складу, тому що постійно навчаються нові екіпажі для різних засобів. І питання історії, де всі розуміють, чому ми це робимо – це загальна частина стратегії. Ось і все.
Президент України Зеленський нещодавно заявив, що операції з далекобійними дронами – це результат спільної роботи багатьох структур, а не справа однієї людини. Він говорив про це, зокрема, в контексті звільнення Михайла Федорова з посади міністра оборони.
Продовжуючи вашу думку – чи маєте ви побоювання чи прогнози, що ця кампанія буде згортатися, оскільки Михайло Федоров більше не міністр?
Побачимо. Звісно, це не справа однієї людини – я тут абсолютно згоден. Над цими логістичними блокуваннями працювали і працюють десятки підрозділів, не тільки Збройних сил. Різні відомства – СБУ, ГУР, інші.
Щодо Михайла Федорова – тут питання до Міністерства оборони як до фактичного розпорядника коштів. І це стосується кількості засобів, номенклатури засобів, та обсягу коштів на ці засоби. Думаю, саме заслуга команди Михайла в тому, що пріоритетом стали засоби з можливістю ураження на таких відстанях із таким зв’язком. Десь це Starlink, десь – інші види зв’язку.
Плюс, нам зіграло на руку відключення Starlink противнику. Вони не можуть симетрично діяти на нашій території, літати з цим типом зв’язку – а ми можемо. І це також заслуга попереднього міністра, насправді.
Коли ми з вами записували інтерв’ю наприкінці 2023 року, ви сказали: «Цей дощ надовго. Воювати доведеться багатьом». Оскільки це інтерв’ю ми записуємо майже через три роки після попередньої зустрічі – дощ справді надовго. Але цікаво, чи з’явилося у вас відчуття чи розуміння, як ця війна може закінчитися?
Ми, здається, три роки тому саме говорили, що сценарії можуть бути різні. І дуже погані – я це постійно повторюю – і дуже хороші.
В моєму ідеальному світі все має закінчитися розгромом противника, з різних причин, зокрема економічних. Дефрагментацією його на різні державні утворення чи частини – за етнічним, географічним принципом тощо. Я хочу, щоб ця імперія розпалася. Нагадаю, всі імперії розпадаються.
І особисто для мене сатисфакцією має стати те, що ми їх максимально принизимо. Я так прямо хочу – щоб вони не могли оговтатися після цього десятиліттями, а в нас був час на розвиток, рух уперед і унеможливлення на довгий термін подальших конфліктів із цією недодержавою.
Source: suspilne.media